Які роздуми виникли у вас при прочитанні твору «лебеді материнства»

за всіх часів кожен народ мріяв про сильного, сміливого та розумного захисника. саме тому в міфах різних народів з'являлися герої, завжди готові прийти на скривдженим та беззахисним. давні греки, або елліни, як вони себе називали, також мали свого уславленого героя. ним був геракл.

геракл — син бога зевса та смертної земної жінки алкмени. того дня, коли геракл мав з'явитися на світ, зевс заприсягнувся на зібранні богів, що немовля із його потомків, яке народиться цього дня перше, володарюватиме над мікенами й іншими . але дружина зевса гера пішла на хитрість. вона затримала народження геракла і прискорила появу еврисфея. так помстилася гера зевсові за його зраду. а спокутувати цей гріх довелося гераклу. щоб стати безсмертним, він змушений був служити слабкому, кволому боягузу впродовж дванадцяти років та здійснити дванадцять подвигів (два з них еврисфей не зарахував). геракл: дістав шкуру немейського лева, вбив лернейську гідру, вполював керинейську лань, приніс в мікени ериманфського вепра, очистив авгієві стайні, перебив стимфалійських птахів, привів критського бика, перегнав у мікени кобилиць діомеда, здобув донькам еврисфея пояс цариці амазонок іпполіти, пригнав у мікени череду корів велетня геріона, приніс золоті яблука гесперид, здійснив подорож у підземне царство, щоб еврисфею його сторожа — пса цербера. для здійснення цих подвигів потрібні були неабиякі сила, відвага, кмітливість. гераклу й справді притаманні усі ці якості. до речі, ім'я "геракл" означає "уславлений герой". його подвиги стали улюбленою темою античного мистецтва. відома статуя геракла фарнезе роботи глікона. епізоди з життя героя надихали на творчість відомих скульпторів, художників. ім'я "геракл" має ще одне значення: "завдяки гері". дійсно, все своє життя герой мав протистояти ненависті і заздрощам дружини зевса і, мабуть, завдяки їй прославився. шлях від героя до божества нелегкий. але ж це є той шлях до ідеалу, якого так прагнули давні греки. мені здається, що й кожен із нас має стати на цей шлях.

пісню дійсно можна вважати душею кожного народу. пісня це мова душі, мова серця. адже в багатьох випадках людина, у вираженні своїх почуттів вдається саме до пісень. ну посудіть самі! коли людина закохується, їй стає так добре, що "душа починає співати". чи навпаки, коли людина у відчаї, або в неї горе "душу рве сумна, гірка пісня". нариклад, кобзарі співали сумні затяжні пісні про гніт українського народу. ці журливі пісні були, неначе "крик душі"!

тож сміло можно стверджувати, що пісня - це душа народу.