Есе на тему разом зі своим народом на- віки.

У кожного народу є свій герой-митець. Той, хто зміг прославити батьківщину серед інших народів, стати її символом та духовним наставником. Така постать є і в українців, це - великий Кобзар, Тарас Григорович Шевченко. Він став основоположником нової української літератури. Його художня спадщина увійшла в скарбницю світової літератури.
За життя поет зазнав багатьох поневірянь, виріс у кріпацтві, жив у засланні. Проте не зламався, не втратив віри в свій народ, не став байдужим до своєї землі. Тематика творів Шевченка широка – свобода та воля, любов та вірність, дружба та кохання. У поета є й ліричні твори, й історичні. Шевченко як ніхто інший, зміг описати красу української землі. Важко виділити мій улюблений твір поета.
Збірка поета «Кобзар» стала взірцем української поезії, прикладом для наступних поколінь. Кожен вірш став справжнім шедевром. Твори Шевченка відрізняються особливим ліризмом та хвилюючими сюжетами. Особливо мене вразила поема Шевченка «Сон». У ній автор описує сновидіння, в якому він літає над російською імперією. Він бачить страшне життя кріпаків та в’язнів, солдатів та вдів. Навкруги горе, бідність та несправедливість. Лише царі, панство та багатії не знають лиха. За правдиве зображення тогочасної дійсності Шевченко був засуджений до заслання.
Творчість Шевченка багатогранна та всеосяжна, але водночас близька та зрозуміла. В кожен свій твір Кобзар вложив любов до України та українців

Повість Ольги Кобилянської носить саме таку назву – «Земля» – тільки лише з тієї причини, що основним в ній є ставлення людини до землі, місце землі в житті людства і все те, на що готові люди, щоб отримати якомога більше землі. Після прочитання цієї повісті багато хто напевно задається питанням, добром або злом є земля. І це питання особливо актуальне в світлі того, на які страшні вчинки йшли люди заради того, щоб отримати землю.

У центрі історії Ольги Кобилянської знаходиться сім’я Федорчуків, вона представлена ​​батьком сімейства Івонікою, матір’ю Марією, а також двома синами – старшим Михайлом та молодшим Савою. Події повісті розвиваються драматично. Спочатку автор описує їх життя, розповідає про те, яким великим трудом далася Федорчукам можливість придбати землю. Пізніше автор розповідає про синів Федорчуків – ці молоді хлопці були різними. У той час як Михайло був працьовитим і слухняним, Сава почав спілкуватися з неблагополучною дівчиною Рахірою. Рахіра виступила підбурювачем, через неї Сава зрештою вбив Михайла. Молодший брат не хотів ділитися зі старшим спадщиною, хотів отримати всю землю тільки для себе, а тому й зважився на злочин братовбивства. Цілком зрозуміло, що батьки були вбиті горем. Івоніка Федорчук дізнався, що вбивцею Михайла був Сава, але не зміг зламати долю молодшому синові, а тому не повідомив про це владі.

Сумна історія наштовхує на деякі роздуми. Цінний ресурс землі, отримати яку так прагнули деякі люди, став причиною справжньої ворожнечі і навіть злочину. Не можна сказати, що Сава так любив землю, він не хотів на ній трудитися, але все ж він хотів її отримати і стати єдиним спадкоємцем. Тому він убив свого брата і приніс у родину таке горе, якого та ще ніколи не знала. Бажання отримання майна повністю затьмарило розум як Саві, так і Рахірі, яка намовила його на злочин. Любов Федорчуків до землі зіграла з ними дуже злий жарт.

Земля – ​​це благо, але не можна назвати це благо безумовним. Є більш важливі речі, ніж матеріальний достаток, який може бути забезпечений землею. Необхідно любити людину в цілому і своїх родичів зокрема. Ні в якому разі не можна ставити цінність землі вище цінності людського життя. Земля стає злом, якщо людина починає цінувати її вище за все інше. Це сталося і з Савою. Наймолодший з Федорчуків наплював на своїх близьких, вчинивши страшний злочин. Це нівелювало цінність землі, для Сави і інших членів сім’ї Федорчуків вона стала злом.

Твір «Добро перемагає зло»

Протиборство добра й зла триває споконвіку. Воно триватиме, мабуть, вічно. Це дві протилежні сили, які щільно взаємодіють між собою. Кожна прагне переважати над іншою, ширитися та заволодівати більшою кількістю прибічників. Не є важливим, як ми називаємо їх: добро та зло, Бог та Диявол, істина й облуда тощо. Важливо знайти собі місце у межах цієї вічної суперечки.

Для себе треба вирішити, що розуміти під кожним із цих понять. Адже ми не усвідомимо й не відчуємо на собі дію цих двох сил, якщо не побачимо їх наочно. Мені у цій нелегкій справі вибору орієнтирів до у свій час мудрість нашого народу, яку він зберіг для нас в усній народній творчості. Збірочка українських народних казок, які мені колись подарувала мама, справила на мене незабутнє враження. Про мудрість та повчальність бабусиних приказок годі й казати.

Народні казки ховають у простих формах споконвічні істини. Розгледівши їх, ти формуєш у собі стійкі принципи та моральні якості. Казка про паляницю навчила мене відрізняти щедрість від жадності. Мудра дівчина з однойменної казки показала, як кмітливість та чесність може переважити хитрість. Казка про правду і кривду наочно показує руйнівну силу зла. В той час, як протилежна йому сила – добро – сприяє розбудові, життю, радості.

Одне прислів’я каже не гнатися за двома зайцями, бо жодного не впіймаєш. Тобто вчить нас скромності – гідній доброї людини якості. Інше дає настанову відрізняти зерно від полови, тобто бачити фальш, обман.

Тож давайте усвідомимо, що є добром, а що злом спершу для самих себе. Тоді ми чинитимемо по правді й справедливості. Стаючи на сторону добра, ми допомагаємо йому перемогти у цій одвічній боротьбі.