Твир роздум за повисю гуси лебеди летять м.стельмах

Повість «Гуси-лебеді летять» М. Стельмаха є автобіографічною. В ній автор розповідає про тяжке дитинство хлопчика Михайлика. Хоч у малого і не було навіть чобіт, але це не змогло перешкодити йому помічати красу природи, відчувати радість життя, поважати хліборобську працю і бути милосердним та добрим хлопчиком.

Дід був першим його вихователем. Розповідаючи йому казки, він розкриває перед онуком чудовий живий світ природи, дихання землі, красу неба. Усе живе у цих  оповіданнях – і небо, і сонце, і квіти, і дерева. Онук вірить кожному дідову слову. Мати прищеплює сину святе відношення до землі, до дерев, до сівби, оранки, насіння. Вона на своєму прикладі навчає Михайлика ставитися з довірою до землі, довіряти їй свої радощі і болі, прохати її, щоб вона «родила для всякого». Дід Дем’ян вчить визнавати владу природи і відчувати її красу, він каже, що: «лебеді приносять на крилах весну і життя, а сонце скоро відімкне своїми золотими ключами землю».

У житті селянина на передньому плані щоденна праця на землі. І насамперед, рідна природа й земля утворюють його світогляд, його відношення до людей, до оточуючої середи. Повість «Гуси-лебеді» розповідає про життя звичайних хліборобів, які живуть у подільському селі.

Життя селян-трударів у двадцяті роки минулого століття було дуже бідним. Не у кожного навіть були чоботи. Але всі вони з повагою відносилися к тому, що працюють на землі. Весняна оранка була урочистою подією. А день, коли головний герой повісті, Михайлик, зробив свою першу борозну, був для нього справжнім святом.

Яким буде врожай, залежало від землі, і тому особливим було до неї ставлення. Михайликова мати дуже добре розуміла землю і відносилась до неї, як до живої істоти, вона вірила, що земля може бути доброю і гніватись, що вона розуміє, що думає чи говорить людина. І тому на самоті вона розмовляла з нею, довіряла свої болі і радощі, прохала, щоб вона вродила…Дуже щиро любила землю

ця жінка, вона, як ніхто розуміла природу: милувалася весняними сходами, помічала, коли плакало від радості дерево, а до насіння відносилася немов до святині.

Усю свою любов до природи мати передала Михайлику. Можливо й інші селяни також, як і дід Дем’ян, передали своїм дітям і онукам пошану до рідної землі, різні звичаї та прикмети, які пов’язані з нею.

Таке відношення селян до природи дуже мені до вподоби. Таке зворушливе ставлення до неї, як до живої істоти, їх любов, їх повага до неї. Не можливо, щоб таке поклоніння перед матір’ю-землею залишилось не почутим нею.

Відповідь:

Коли я прокинувся та поснідав, то вирішив піти прогулятися. КОли розчинилися двері ліфту - там стояла валіза. Спочатку я збентежився: чи не терористи це? Але цікавість взяла гору і я вирішив взяти валіза та віднести додому, можливо її просто хтось забув і я зможу знайти власника. Коли я відчинив її - ошалів, адже в ній був міліон гривень. Більше нічого. Спочатку я вирішив, що вони фальшиві, тому вирішив перевірити, зганявши до магазину та спробувавши купити щось смачненьке. Купюра у 500 гривен пройшла випробування і повернувся додому з тортом та здачею. Що ж робити далі? Купити новий велосипед? Телефон? Комп'ютер? Та за мільйон (ну, без тих ста гривень за торт) можна й квартирку прикупити, а потім здавати її в оренду до мого повноліття, а потім туди переїхати, як одружуся, чи стану "сильним-незалежним". У пошуках я провів весь день, поки з роботи не повернулася мама. Я вибіг до неї з шаленою новиною, пропозицією купити квартиру або, щоб вона оформила депозит на ці гроші, бо я ж неповнолітній й не можу, а потім ми вирішили, що з ними робити. Але мама мене присоромила, що негоже брати чуже. А ще й відповіла, що будуть ставити забагато питань, звідки у неї такі гроші, коли вона відкриватиме депозит. Тому, мабуть, найкращим варіантом буде все-таки залелефонувати в поліцію. Я з мамою погодився, вона доклала у валізу 100 гривень за мій торт і викликала поліцейських...

Пояснення:

Відповідь:

Зовнішність:  Соломія аж ніяк не тендітна дівчина « велика, як на доброго мужика, постать», «як велетенська чавунна постать», у неї «..свіже, повне обличчя з карими очима, що так виразно біліло при картатому очіпку й пасмах чорного волосся…»,  

сильна  «…з такою легкістю витягла з тину коляку, мовби то була застромлена дитиною ломачка», коли Іван пропонує їй до то відповідає: "...клунка свого не дам, бо я ще й вас могла б узяти на горгоші з вашою торбою разом".

Соломію пан «силою оддати її за свого хурмана». Соломія каже про своє життя «..все мені противне, все гидке: і чоловік, і панщина, й життя моє безщасне...»

Опис Соломії, коли вона втекла слідом за Остапом, переодягнувшись парубком:  «Був то молодий, безвусий парубок, міцно збудований, у високій сивій кучмі, короткій чугаїнці і з довгим ціпком».

щоб утекти з Остапом вона обрізала своє довге волосся «Довгі пасма чорних кіс, мов мертві гадюки, тихо зсувались по плечах додолу і лягали на землі дивними покосами»,

Мріє : «Вони оселяться в слободі, вона хазяйнуватиме, а він із Січі наїздитиме додому, а то й зовсім облишиться на господарстві..»,

для Остапа «…задля нього вбралась у штани та ладна мандрувати хоч на край світу…»,

Пояснення: