Міні-твір , , як я здолав свої страхи, , іть будьласка

ответ:

ось відповідь)

объяснение:

всі люди чогось бояться. хтось більше, хтось менше, але однозначно кожного з нас переслідують страхи, і кожен день тисячі людей хоча б на секунду відчувають це неприємне, але настільки знайоме ще з дитинства почуття.

є, звичайно, і загартовані особи, яких нічим не налякаєш, але це вже дуже рідкісний, можна сказати унікальний, вид представників людини розумної, і у них явно є причини такої безстрашності.

взагалі, люди поділяються на три типи: одні воліють уникати своїх страхів, інші намагаються боротися з цією проблемою, ну а треті навіть не усвідомлюють того, що вони чогось бояться (і головне – не хочуть цього усвідомлювати). та як не крути, а страхи заважають нам жити.  

і абсолютно не важливо чого ти боїшся: тварин, комах, висоти, смерті, сцени, втрати близької людини, відповідальності, автомобілів, нових відносин, відмови, глузувань і т.д. головне те, що з цими паразитами можна і навіть треба боротися.  

а для того, аби дізнатись як це робити читаємо далі. головне не гнати коні вперед, а робити все поступово.

– у першу чергу, потрібно збагнути, чітко усвідомити в своїй голові і прийняти той факт, що ти чогось боїшся. якщо ти відмовляєшся вірити у свої страхи (лягаєш спати з увімкненим світлом, а всім розказуєш, що не боїшся темряви), то далі просто немає про що говорити.

– потім доведеться трохи розбуркати свої думки і спогади, щоб зрозуміти причину своїх страхів. висловлюючись розумними словами – зайнятися самоаналізом. подумай, наскільки великі твої страхи: чи ти боїшся втратити кохану людину, чи то не можеш попросити відпустку у суворого начальника. може, насправді тебе лякає далеко не відсутність коханої половинки, а своя власна самотність?

– як тільки ти зрозумієш «механізм дії» свого страху, наступає самий складний, але найцікавіший і одночасно дуже важливий момент. потрібно відчути те, чого ти боїшся. пройти крізь це. як кажуть, клин клином вибивають.

тільки пройшовши через власні страхи, переживши ці емоції, можна позбавитися від постійних побоювань. це нелегко, але дуже дієво. зрештою, скільки можна себе берегти, ховати і мучитися від постійного остраху?

боїшся собак – заведи щеня, боїшся висоти – залізь на дах багатоповерхівки, боїшся самотності – вимкни телефон і побудь хоча б пару днів наодинці з собою. і чим менше ти будеш налаштовуватися і очікувати перед тим як це зробити, тим краще. можливо, тобі навіть сподобається те, чого ти так боявся. якщо не можеш примусити себе самостійно, спробуй подолати страх з друзями. близькі люди завжди і підтримають.

– не зупиняйся на досягнутому. один раз випробувати свій страх – це ще не означає його позбутися. потрібно регулярно вправлятися, і ти побачиш, як з кожним разом стає все легше і легше робити вчинки, про які раніше страшно було і подумати.

– тіш і заохочуй себе за кожне досягнення. сьогодні ти зробив крок до фінішу, а завтра зробиш ще два до п’єдесталу. нехай у тебе буде стимул рухатися до мети далі. просто пообіцяй собі, що побореш свій страх за якийсь час і виконуй обіцяне. ти навіть не помітиш, як увійдеш у смак. страх твій – тобі його позбавлятися.

Настав новий день.мати розбудила олеся до школи.коли олесь сів снідати,мати запитала: -олесю,мені сказала матильда петрівна,що ти на уроці не малював горщик.чому? -мамо,я хотів малювати дятла. -синку,в школі потрібно виконувати   те,що тобі вчитель говорить,а потім малюй, що тобі заманеться. олесь мовчки поснідав і пішов до школи.на перерві він підійшов до вчительки і протягнув аркуш паперу. -що це,олесю? -запитала матьльда петрівна. -горшечок.-тихо відповів олесь. вчителька посміхнулася і виправила погану оцінку.

если тебе подойдёт,то вот..

осінь. ліс. листя шурхотить під моїми ногами. я йду, прижинячи крок, залишаю позаду міський шум, гомінливий натовп, знервованих перехожих, щоденні проблеми, буденну суєту. поступово кроки сповільнюються, починаю помічати все, що навколо: синь неба через верховіття, задумані осінні дерева, прозорий спокій дня. і світ не видається вже мені недосконалим, я віднаходжу рівногвагу, спокій, у моїй душі оселяється гармонія. її дарують мені осінь, ліс, дерева, вітер. дуже часто в нашому житті трапляються моменти, коли нам доводиться шукати душевну гармонію, рівновагу, спокій в повсякденному житті. вони необхідні людині для того, щоб жити і творити. євген плужник у поезі «вчись у природи творчого спокою» радить кожному: вчись у природи творчого спокою в дні вересневі. мудро на землі. як від озер порослих осокою, кудись на південь линуть журавлі. і справді «мудро на землі», а тому саме у природи треба вчитися віднаходити душевну гармонію, бо вона мудра, вічна,і ми її частина, а тому не маємо права розчинитися в її суєті: бо я дивлюсь і бачу: все навіки на цій осінній лагідній землі, і твій слідок малий такий великий, що я тобі й сказти б не зумів саме тому максим рильський ще у своїх першій збірочці «на білих островах» мріє втекти на хмари, у безодню неба, до краси духовного життя «на білі острови». бо саме там, а не серед людської метушні можна віднайти рівновагу, натхнення, гармонії: поете! живемо в пустині серед каміння та людей, і тільки мак небесно-синій – єдина втіха для людей. краса природи, краса людини, краса почуттів – вони нероздільні. кохання. скільки сердець, відчувши його, захотіли співати, творити, скільки закоханих людей нарешті зрозуміли красу життя і своє призначення на землі. іноді навіть погляд, жест, слово коханної людини здатні змусити нас бачити красу світу у всій її гармонійності, як побачив її ліричний герой поезії павла тичини «ви знаєте, як липа шелестить»: ви знаєте, як липа шелестить у місячні весняні ночі? — кохана спить, кохана спить, піди збуди, цілуй їй очі, кохана я дивлюся в осіннє небо, далеке і синє, і розумію, що світ наш таки досконалий і мудрий, прекрасний і неповторний. головне – вміти бачити, розуміти, відчувати, шукати гармонію і душевного спокою у поезії, у людях, у природі, у людських почуттях.