Зробити поетичне віконце1. тема, ідея, образи, символи2. художні засоби3. висновок4. намалювати асоціацію (просто напишите что рисовать)​

Війна несе горе всім. Кров, біль, страждання випали на долю дорослих, які зі зброєю в руках пішли на фронт. Та як почувалися діти і підлітки, багато з яких залишилися без піклування старших, без даху над головою, перед щоденною смертельною небезпекою? На собі, своїй долі відчув чорний подих смерті і Григір Тютюнник. Пізніше, ставши письменником, він не зміг не описати тих страхіть, які випали на долю покоління. Розповідь про дітей війни — основна тема його творчості, зокрема повісті "Климко".

Головний герой, як і сам письменник, залишився сиротою, виховувався у дядька, доки той не загинув від німецької бомби. Вже з початку повісті ми бачимо, що хлопчик серйозний, відповідальний. А зі смертю дядька йому і зовсім довелося покладатись тільки на себе. І Климко, і його друг Зульфат — чуйні, чутливі до чужого горя. Самі беззахисні, вони прихистили у себе свою вчительку з її немовлям. Зрозумівши, що запасів на зиму обмаль, Климко вирішив іти у Слов'янськ по сіль, на яку можна було наміняти харчів. Подорож далека й безпечна, але Климко готовий терпіти холод і голод заради Зульфата, заради Наталії Миколаївни і її дитинчати. Взаємодо характерна риса майже всіх героїв оповідання. На перший погляд безпорадна людина у трагічній ситуації знаходить сили і можливість до ншій: хлопці допомагають вчительці, старий безногий швець разом з голодним Климком рятують молоденьку дівчину від облави, чужа жінка доглядає хворого Климка і навіть за залишитися жити у неї. Біда зближує, згуртовує людей, виявляє глибини людської душі: доброту, порядність одних і жорстокість та підлість інших.Фінал оповідання — трагічний. Климко загинув від фашистської кулі уже біля самого дома, а "з пробитого мішка тоненькою цівкою потекла на дорогу сіль".

Ця повість страшна своєю правдою про війну і красивою правдою про благородних людей.

Схиляючи голову перед пам'яттю дітей, що загинули на війні, ми маємо докласти всіх зусиль, аби не опалював вогонь війни душі дітей.

          дмитрик ніяк не міг дочекатися видання книги, і тому сів на воза і вирушив до львова. усе таки нічне місто - дуже гарно. і всі будинки такі старовинні, де ж письменників дім? нарешті

          підходить до дверей, штовхнув - а вони й відчинилися. усюди по підлозі розкидані списані клапті паперу та калюжі чорнила. щось дмитрикові підказало - треба йти нагору, аж до горища. як не дивно, важкі дубові двері теж виявилися незамкнутими. заходить дмитрик - а там отаман сірко! якось воно слово за словом - та й розмова зав'язалася. а на згадку дмитрик отримав перший проимірник книги.

          і ось уже він повертається додому. страшенно хочеться але все ж завтра побіжить до приятеля - переказувати пригоду і показувати книгу. якщо той, звісно, повірить.