Мистецтво народилося разом з людиною. Розумною людина стала, коли почала діяти, створювати. Спочатку предмети, необхідні для житла, полювання, хліборобства. Але розумній людині недостатньо бути ситою і жити в теплі. Тоді і народилася творчість, якої вимагала душа. А це вже і є мистецтво. У першу чергу, я думаю, душа самовиражалася в співі, в іграх, у малюнках. Поступово розвивалися нові види мистецтва. Людина вже не мислила себе без поетичного слова, театру, живопису. Наприкінці XIX — початку XX століття з’явився кінематограф, який, всотавши в себе багато видів мистецтва, став самостійним і найпопулярнішим його видом.
Сьогодні людина вже не може уявити собі життя без прочитаного роману, без нового кінофільму, без прем’єри в театрі, без модного шлягеру й улюбленої музичної групи, без художніх виставок… У мистецтві людина знаходить і нові знання, і відповіді на життєво важливі питання, і заспокоєння від повсякденної суєти, і насолоду. Справжній витвір мистецтва завжди співзвучний думкам читачів, глядачів, слухачів. Роман може розповідати про далеку історичну епоху, про людей, зовсім, здається, іншого стилю життя, але почуття, якими переймалися люди за всіх часів, зрозумілі нинішньому читачу, співзвучні йому, якщо роман написаний справжнім майстром.
Нехай Ромео і Джульєтта жили в далекій Вероні за давніх часів. Нехай друзі з «Трьох товаришів» не мої співвітчизники. Не час і не місце дії визначає моє сприйняття великого кохання і вірної дружби, описаних геніальним Шекспіром і Ремарком.
Картини, музика, театр, книги, фільми дають людині ні з чим не зрівнянні радість і задоволення, змушують її співчувати. Заберіть це все з життя цивілізованої людини, і вона перетвориться якщо не на тварину, то на робота або зомбі. Людство нагромадило в галузі мистецтва величезні багатства. Вони невичерпні. В усіх музеях світу побувати неможливо, усі симфонії, сонати, опери не прослухати, усі шедеври архітектури не переглянути, усі романи, поеми, вірші не перечитати. Та й ні до чого. Усезнайки насправді виявляються поверховими людьми.
З усього різноманіття людина вибирає для душі те, що їй найбільш близьке, що дає поживу її розуму і почуттям. От чому в неофіційних анкетах завжди є питання про улюблену книгу, про улюбленого композитора і т. ін. У мистецтві критерій «любимо — не любимо», «подобається — не подобається» відповідає тому, наскільки твір майстра співзвучний нашому світовідчуттю, які струни в нашій душі він зачепив.
Мистецтво народилося разом з людиною. Розумною людина стала, коли почала діяти, створювати. Спочатку предмети, необхідні для житла, полювання, хліборобства. Але розумній людині недостатньо бути ситою і жити в теплі. Тоді і народилася творчість, якої вимагала душа. А це вже і є мистецтво. У першу чергу, я думаю, душа самовиражалася в співі, в іграх, у малюнках. Поступово розвивалися нові види мистецтва. Людина вже не мислила себе без поетичного слова, театру, живопису. Наприкінці XIX — початку XX століття з’явився кінематограф, який, всотавши в себе багато видів мистецтва, став самостійним і найпопулярнішим його видом.
Сьогодні людина вже не може уявити собі життя без прочитаного роману, без нового кінофільму, без прем’єри в театрі, без модного шлягеру й улюбленої музичної групи, без художніх виставок… У мистецтві людина знаходить і нові знання, і відповіді на життєво важливі питання, і заспокоєння від повсякденної суєти, і насолоду. Справжній витвір мистецтва завжди співзвучний думкам читачів, глядачів, слухачів. Роман може розповідати про далеку історичну епоху, про людей, зовсім, здається, іншого стилю життя, але почуття, якими переймалися люди за всіх часів, зрозумілі нинішньому читачу, співзвучні йому, якщо роман написаний справжнім майстром.
Нехай Ромео і Джульєтта жили в далекій Вероні за давніх часів. Нехай друзі з «Трьох товаришів» не мої співвітчизники. Не час і не місце дії визначає моє сприйняття великого кохання і вірної дружби, описаних геніальним Шекспіром і Ремарком.
Картини, музика, театр, книги, фільми дають людині ні з чим не зрівнянні радість і задоволення, змушують її співчувати. Заберіть це все з життя цивілізованої людини, і вона перетвориться якщо не на тварину, то на робота або зомбі. Людство нагромадило в галузі мистецтва величезні багатства. Вони невичерпні. В усіх музеях світу побувати неможливо, усі симфонії, сонати, опери не прослухати, усі шедеври архітектури не переглянути, усі романи, поеми, вірші не перечитати. Та й ні до чого. Усезнайки насправді виявляються поверховими людьми.
З усього різноманіття людина вибирає для душі те, що їй найбільш близьке, що дає поживу її розуму і почуттям. От чому в неофіційних анкетах завжди є питання про улюблену книгу, про улюбленого композитора і т. ін. У мистецтві критерій «любимо — не любимо», «подобається — не подобається» відповідає тому, наскільки твір майстра співзвучний нашому світовідчуттю, які струни в нашій душі він зачепив.
Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:
Чим мені подобається творчість леси українки
Серед творів поетеси, які справили на мене найбільше враження, є поезія «До мого фортепіано». Вірш, який сповнений болю і туги до музичного інструменту, за який, через важку хворобу, поетеса не зможе більше сісти і грати.
Я пам'ятаю, як моя вчителька під етюд Шопена прочитала нам вперше цю поезію. Я була вражена співзвучністю вірша, голосу вчительки і музики.Поезія «До мого фортепіано» має автобіографічний характер: в ній оспівано почуття поетеси, яка з п'яти років грала на фортепіано і пробувала писати власну музику. Тоненька, ніжна і вразлива дівчинка навіки прощалася з мрією бути піаністкою, композитором — і в цьому біль і туга авторки:
Мій давній друже! мушу я з тобоюРозстатися надовго... Жаль мені!З тобою звикла я ділитися журбою,Вповідувать думки веселі і сумні...Коли я смуток свій на струни клала,З'являлась ціла зграя красних мрій,
Веселкою моя надія грала,Далеко линув думок легкий рій.Розстаємось надовго ми з тобою!Зостанешся ти в самоті німій,А я не матиму де дітися з журбою...Прощай же, давній, любий друже мій!
Література — особлива сфера людської творчості, не ізольована від життя, а тому реальні люди і реальні події знаходять у літературі своє відображення. Для мене вірші Лесі Українки — це прекрасна школа життя, школа виховання духовності, мужності, любові до рідного краю, виховання впевненості в собі, щирості, порядності.
З особливою цікавістю я читала інтимну лірику поетеси. Інтимна лірика поетеси своєрідна, ніким не повторена у мотивах, ніколи не друкована за життя поетеси. Вірш у прозі «Твої листи завжди пахнуть зов'ялими трояндами...» звертає увагу вже своєю назвою: загадковою, чарівною, не схожою на назву вірша. А коли прочитаєш, то і змістом. Це лист-відповідь Сергієві Мержинському — це історія взаємної приязні, товариської підтримки, вірної дружби, душевного єднання і кохання без відповіді, нездійсненних мрій, вічної розлуки, гіркої самотності. Це було щось сильніше й вище за щасливу земну любов. Тому й пахли листи від любого друга зів'ялими трояндами. Лірична героїня просить: «Візьми мене з собою, ми підемо тихо посеред цілого лісу мрій і згубимось обоє помалу вдалині. А на місці, де ми були в житті, нехай троянди в'януть, в'януть і пахнуть, як твої любі листи, мій друже...»
Читайте поезію Лесі Українки і відкривайте для себе світ її думок, її бачення світу. У одному із своїх віршів поетеса висловила надію, що ми, нащадки, читатимемо і будемо знаходити відповіді на життєві питання у її творах: «Довго щирими сими словами до людей промовлятиму я...»