Які риси вдачі й учинки соломії свідчать про те що вона романтична й мужня жінка?

"  не  однаково  мені,/ як  україну  злії  люде/присплять, лукаві, і в огні/її, окраденую, збудять…/ ох, не однаково мені". вже за ці слова, що лунають з вірша "мені однаково, чи ", я люблю творчість шевченка. це незрівнянний геній українського народу, який до кінця ще не розгаданий. а може і не треба цього робити, щоб завжди відкривати шевченка по-новому, щоб не зникав отой оголений нерв у його творчості. це не тільки мій шевченко, а й усіх українців, бо ж його поеми викривають російську імперію, той жорстокий і цинічний царизм, розкривають переживання поета соціального плану. він нікого не копіює, не вдається до шаблону, тому що він самобутній, оригінальний.  тарас шевченко мені близький проблематикою своїх творів. та ж поема "катерина" змушує замислитися над своїми вчинками: не закохуватися у москалів, бо зрадять, покинуть, глузуватимуть. це актуально й сьогодні. прикладом слугує гібридна російсько-українська війна на сході україни. весь фальш, лицемірство, пияцтво, хвалькуватість, підлабузництво тощо демонструється на прикладі росіян.  я не можу не згадати його "". так, ярема галайда, сирота убогий, хотів крилами змахнути і бути з оксаною. але ж товаришам у боротьбі проти шляхти є чи не найголовнішою. той кривавий бенкет, те страшне закінчення твору, коли ярема зарізав своїх дітей через те, що вони прийняли іншу віру. але це вигадка, адже немає історичних доказів щодо цієї події. цим мені близький тарас шевченко.його страждання у фортеці, замкнутого від цивілізації, не покидало бажання писати про найголовніше - болючу правду, яка розкривала очі тодішнім українцям, пробуджувала їх скидати царські кайдани. щось на кшталт нашої "революції гідності", коли ми не стали на коліна, а кров'ю і смертями почали виборювати свободу і йти потихеньку рухатися до європейського простору.  я можу ще багато чого говорити про його мову, добірну, народну, дошкульну, сатиричну, ліричну, пейзажну, але хочу додати наостанок, що тарас григорович завжди буде жити у моєму серці, адже це геній українського народу.

ответ:

уже понад півтора століття поема і. котляревського "енеїда" не втрачає популярності серед українських читачів. і це не дивно, бо, узявши класичний твір римської літератури, котляревський зробив на основі цього сюжету справжню українську поему, сповнену гумору та героїзму.

за римською міфологією, еней був сином троянця анхіза і богині венери, який після загибелі трої довго мандрував, виконуючи волю богів, доки не зупинився в лаціумі. згодом нащадки енея заснували великий рим.

а от як починається "енеїда" котляревського:

еней був парубок моторний

і хлопець хоч куди казак,

удавсь на всеє зле проворний,

завзятіший од всіх бурлак.

і одразу — де той рим! наш, український парубок, веселий та трохи бешкетний, сміливий та кмітливий. і товариші його — хіба ж це греки? і пісні вони співають українські, і обід у них — "з салом галушки", "лемішка і куліш", і горілку та брагу п'ють вони, як справжні козаки. а боги поводяться, як дуже знайоме панство — скубуться, сваряться, ошукують один одного, не цураються хабаря (нептун за півкопи грошей погоджується припинити шторм).

еней та його друзі дуже схожі на тих стародавніх вояк із козацтва, що вміли добре поїсти та випити, кохалися з жінками, але й воювали відважно й так, наче мимохідь, без удаваної пишності, засновували міста.

коли еней і його воїни потрапляють до дідони, це наче козацька ватага після боїв відпочиває — танцює, їсть та п'є, ніби й одружитися ладні. але ось лунає "воля богів" або козацької долі — і ніщо їх не зупинить.