Іть будь потрібно написати обряди з твору гуси лебеді летять

Народознавство у творі Убога хатина Михайлових батьків, прикрашена вишитими рушниками й кетягами калини, три хлібини й грудка солі на столі, свячені страви у мальованих полумисках. Є щось язичницьке і в тому, як селяни з книг М. Стельмаха ставляться до землі, оранки, сівби, до насіння й дерев, з якими вони розмовляють, як із живими. Письменник не промине нагоди, щоб показати, як жінки тіпають коноплі, прядуть, тчуть, вибілюють полотна; як урочисто проводжають плугатарів у поле на оранку; як майстровито роблять свою справу гончар чи стельмах.

Призабута тепер естетика праці селянина завжди відтворюється М. Стельмахом з великою любов’ю і поезією. Він — пристрасний оборонець ладу сільського життя, всього доброго і красивого, що відтворено досвідом українського селянина протягом віків. 2.

Зв’язок повісті з Унт У творі багато прислів’їв і приказок («Сто друзів — це мало, один ворог — це багато», «Над шкурою дрижати — людиною не жити», «Де не посій, то вродиться», «Справді, добре сміється той, хто сміється останнім», «Зверху сміється, а всередині сичить»), влучних народно розмовних висловів («Птиця також боса ходить і не журиться», «В книжці злеліяне слово має бути справжнім святом душі й мислі», «Мужицька музика — ціп і коса», «Чи знайдеться чоловік, якому не треба було б більше, ніж він має»), фразеологізми («Раки пекти»). М. Стельмах — великий майстер художньої деталі при змалюванні портрета, пейзажу.

Юлько Ващук:

— Розумієте, хлопці, треба мати просторове уявлення і абстрактне мислення. Без цього неможливо творити. Мислення можна розвинути. Щоденний тренінг — і навчитеся всього на світі…

— Наука про печери! Спелеологія! Це ж найцікавіша в світі справа. Нема нічого привабливішого! Раптом візьмеш та й відкриєш на стіні малюнки первісних людей. А підземні озера! А сталактити! А несподівані повороти й западини!

Стефко Вус:

— Ти б менше патякав, балакайло мудрий. Бери сороку, у вас вдома місця досить.

— Йдіть, ідіть, тату! Нічого тобі не станеться! Висунься трохи на свіже повітря — засидівся, мохнатієш цілий вечір у хаті, аж місця менше стало!

Славко Беркут:

— Послухай, мамо: "На гладко відполірованих льодовиками скелях я бачив зображення носорогів і слонів, висічені первісними художниками".

— Дискусії! Ну, чому б тобі не сказати — суперечки?

Лілі Теслюк:

— Не знаю. Щось би таке зробила, аби він на все життя за падлюку самого себе мав, щоб він сам на себе не міг би ніколи подивитись.

— Ти не журися, Славчику, в усіх єгипетських фараонів були ще більші вуха! Не віриш? А ти подивись, подивись — навіть у бога Озіріса вуха, як лопухи, бачиш?

Объяснение:

-

Відповідь:

Славко Беркута - головний позитивний персонаж. Звичайний, пересічний, худорлявий, середнього зросту із поглядом.

Юлько Ващук - головний персонаж твору. На перший погляд "звичайний хлопчина", "модна куртка й начищені до блиску черевики", "вигляд пещеним мамієм".

Лілі Теслюк - персонаж твору, що допомагає краще зрозуміти дії і вчинки головних героїв. У Лілі була "світло-руса пелехата голова і тоненький голос". Коли подорослішала, мала "біле пасмо волосся над чорною бровою, зав'язану довкола шиї зелену хустину.

Стефко Вус - персонаж твору, що допомагає краще зрозуміти дії і вчинки головних героїв. Хлопець мав "кучеряву густу чуприну", "нечепура", з "широким ротом", "в погляді синіх очей мовби аж колючки ховались", "заболочений, у семилатному своєму пальтечку та з колючим поглядом спідлоба".