Мені нужно письмовий твір безсмертя і добро вічність і краса основа життя людини на землі

Українські народні пісні є невмирущим джерелом вічної зваби, вони завжди лунають над нашими рідними просторами і легко злітають на крилах мелодій далеко за межу української землі. без народних пісень взагалі неможливий повноцінний духовний розвиток людини та її життя. пісню згадують старі і молоді, в колективі і на одинці, у будні і свята. адже саме народні пісні володіють незвичайною здатністю полонити серця людей, саме вони мають крила, мелодію і слово. саме пісні окрилюють бажання і підносять настрій, овівають радістю відпочинок і надихають у праці, тамують душевну біль і розраджують у горі, множать сили у боротьбі і не нам впасти духом. «нема кращих співаночок, яку нашім краю», – пишаються перед усім світом рідною піснею українці. завдяки особливостям української народної пісні ми не тільки отримуємо невмируще джерело мудрості, але й єднають нас з родом, своїм народом і усім світом. а завдяки найдавнішім з найдавніших пісень, колядкам і щедрівкам, ми отримуємо можливість повернутися до минулого, до життя наших предків, краще зрозуміти все, що було у середньовіччі. щедрівки і колядки найчастіше прославляють звичайну трудову людину, бажаючи добрим господарям статків і щастя, роблячи це щедрими кольорами поетичного домислу. високою поезією в них овіюється постать української жінки, справжньої господині. вона облагороджує все навколо, до чого б не доторкнулися її руки: «по дрова пішла – золото внесла, по воду пішла – мед-вино принесла». не менш невтомний трудар та ще й воїн-богатир і красень, у якого може закохатися навіть королівна, – український парубок. у українського хлопця в піснях все незвичайне – і сила, і зброя, і кінь. а ось образи дівчат огорнені в народних українських піснях серпанком захоплення й ніжності, вони зачаровують нас поставою, працьовитістю і вродою. з приходом весни по українській землі линули весняні пісні, так звані веснянки, усі до одної сповнені радісного і світлого відчуття відродження природи після зими: «розлилися води на чотири броди, ой дівки, весна-красна, зілля зелененьке! ». весняне відновлення природи завжди викликало надію і радість, тривожило молоді серця і вкладало в них надію на краще майбутнє. лірична українська пісня несе в собі велику народну мудрість и високі моральні цінності. герої народних пісень завжди були на боці скривджених, розрахунку в них протиставляється кохання, багатству – краса. українська народна пісня поетизує вірність, щирість почуття, щедрість, доброту і працьовитість. наша рідна пісня була в походах по шляхам ратної слави, в кривавих січах, вона злітала з вуст кобзарів під тихий гомін кобзи, вона розповідала про героїв українського народу – гонту і залізняка, кривоноса і хмельницького, дорошенка і вишневецького. українська народна пісня завжди була спільницею повстанців і борців за незалежність, чумаків, солдатів, жовнірів і заробітчан. вона яскраво відображала і неволю, і кріпаччину, і важку долю українського трудового народу. пісні українського народу набули широкої слави та користуються популярністю у всьому світі, тому нас повинна переповнювати національна гордість, як переповнювала вона колись відомого українського письменника і драматурга о. п. довженка: «навряд чи співають так гарно і голосно, як у нас на україні. пишеться це не з бажання виставити себе перед світом у прибільшено-вигідному світлі, а в ім’я реалізму, з чим усі, хто співає, згодяться одностайно». линуть звуки благовісні, в’ється радість, наче птах. наша дума, наша пісня не загине у віках» – відлунює словам о. довженка вірш м. рильського. тому ж нехай українська пісня живе не тільки в наших серцях і побуті, але й на сцені і в безмежному просторі радіоефіру, нехай вона у первозданному вигляду підкорює простір інтернету і соціальних мереж, приваблюючи нових прихильників серед молоді, серед таких, як ми.

Українські народні родинно-побутові пісні дуже різноманітні за тематикою, настроєм, художніми засобами виразності. у них правдиво відображено все життя українського народу, багатство його духовного світу, найзаповітніші мрії і прагнення. великий знавець українського фольклору, письменник михайло стельмах зазначав: "нема такої значної події в житті народу, немає такого людського почуття, яке б не обізвалося чи рокотом грому, чи ніжною струною в українській ліриці, яку по праву можна назвати нашим національним скарбом і перлиною світової народної творчості". серед найпоширеніших родинно-побутових пісень — пісні про кохання, пісні про родинне життя, колискові та жартівливі пісні. у піснях про кохання всі перипетії стосунків двох: і перше несміливе почуття, яке боїться виказати себе навіть поглядом, і відкрите утвердження щастя закоханих, і сумніви та образи, і біль розлуки, і невтішне горе зраджених, і мрії про майбутнє одруження. виспівуючи свою любов, дівчина добирає зворушливі у своїй простоті й правдивості слова. для неї від миленького кращого немає, бо гарне у нього все: і "любая розмова", і "що сам молод, під ним кінь ворон, ще й в сопілку грає! ", навіть його сліди їй дорогі: "та вирву я, вирву кленовий листочок, прикрию, пристелю милого слі" в уяві юнака також постають найпоетичніші образи, коли він думає про свою милу — червона калина, чорноброва, пишна, "серденько, рибонька, дорогий кришталю". одним із найпоширеніших мотивів у піснях про кохання є мотив розлуки. і це не випадково: період розквіту народного пісенного мистецтва xv—xvii ст. був часом лицарської звитяги, далеких походів, запеклих боїв. молоді люди бачилися одне з одним короткий час, а потім минали довгі роки очікування, і від того, як відзначав м. гоголь, "кохання їх стає надзвичайно поетичним". пісні про родинне життя говорять про радість і смуток, щастя материнства й горе сирітства, сімейну злагоду й незгоду. чимало пісень складено жінками, нещасливими в сім'ї, адже часто дівчину віддавали заміж за нелюба, котрий був, однак, багатим женихом. потім, у чужій сім'ї, вона ставала наймичкою, над якою збиткувалася свекруха, бо "невістка — чужа кістка", яку бив чоловік-п'яниця. мати й дитя — це найпрекрасніші образи із загальнолюдської скарбниці духовності. чуттєвий зв'язок, що з дня народження існує між матір'ю та дитиною, дуже точно відбивався у зворушливо щирих і безпосередніх колискових піснях. усю любов і ніжність, бажання бачити своє дитя щасливим, розумним, здоровим, гарним мати вкладає в невибагливі рядки і простеньку мелодію, що підпорядковується ритму гойдання колиски. монотонний тихесенький наспів і пестливі лагідні слова мають заспокоїти, приспати дитину, тому м'якенькими лапками підступає до мальованої колисочки муркотливий котик, голуби приносять на крильцях сон-дрімоту. і реальні котик, голуби, ластівки, і фантастичні сонко та дрімота в колискових піснях діють немов люди, що цілком відповідає дитячому первісному сприйняттю. ці пісні водночас є і першими уроками, що в доступній формі знайомлять дитину з оточуючим матеріальним світом і моральними цінностями, заохочуючи їх до працелюбності, порядку, доброти і справедливості. від добродушного гумору до в'їдливого глузування — таким є широкий діапазон настроїв і почувань у жартівливих піснях. іронія відчувається у самохарактеристиках: "хоч я гарна, та ледащо", "чи я собі не хазяйка та не господиня — три дні хати не мела, сміття по коліна". у жартівливих піснях постійно звучить протиставлення щедрих і скупих, роботящих і ледарів, скромних і хвалькуватих, кмітливих і недотеп, причому виразна перевага надається першим. сміху бояться навіть ті, хто нічого не боїться. так створюється колективна думка про народну мораль, етику й естетику. хоч би про що йшлося у ліричній пісні, вона зворушує щирістю й безпосередністю. її творцям властиве конкретно образне мислення, вони говорять про те, що їх хвилює, викликає радість чи смуток. у родинно-побутових піснях яскраво вимальовується вдача людини: задерикувата чи покірна, вперта чи поступлива, сварлива чи лагідна, а крізь призму почувань однієї людини відбивається характер цілого народу. і саме співзвучність родинно-побутової пісенності із загальнолюдськими цінностями забезпечила їй любов та незгасаючу популярність у народі.