Твір роздум на тему: "Повага до батьків, вірність у дружбі й коханні - загальнолюдські морально-етичні цінності твору Івана Франка "Захар Беркут".

Що?

Объяснение:

Чому у мене таке ж завдання?

Мені здається, що старий кайдаш не досить уваги приділяв вихованню своїх синів. «він був добрий стельмах, заробляв добрі гроші, але ніяк не міг удержати їх у руках. гроші втікали до шинкаря. панщина поклала на кайдашеві свій відбиток». чимало настраждавшись, наробившись за свій вік так, що «аж шкура болить», кайдаш намагається знайти забуття в чарці. потоваришувавши з оковитою, він втрачає повагу старшого сина карпа. я думаю, що карпо, старший син кайдаша, з дитинства був грубуватим, ріс черствим, бездушним. ці риси поступово тільки набирали обертів. він був першою дитиною, мабуть, його більше пестили, пробачали грубість. коли парубкував, то теж був мовчазний, гордовитий, ніколи навіть не сміявся. «його насуплене, жовтувате лице не розвиднювалось навіть тоді, як губи осміхались». після одруження та народження сина карпо ніби виріс у власних очах, відчув себе справжнім хазяїном. починає поводити себе ще більш егоїстично. він ніколи не був покірним, не змовчував батькам, під час сварки через мотовило вперше підняв на старого кайдаша руку. про його жорстокість та черствість знало все село. я погоджуюсь із тим, що батьки належним чином не займалися його вихованням, тому й мають такий результат. я не згоден із думкою, що кайдаш не займався вихованням дітей, тому що він був богомольна людина, а значить цінував свою сім’ю й доклав усіх зусиль для виховання хлопців. на мій погляд, стара кайдашиха не знаходить спільної мови зі старшим сином та невісткою, тому що на неї панщина наклала свій відбиток. замолоду вона довго служила в панів і «набралася од їх трохи панства», «до природної звичайності української селянки пристало щось вже дуже солодке, аж нудне», зовнішня пиха, облесливість у розмові. я не згоден із думкою, що у сварках винні батьки. розпалюванню ворожнечі сприяли й невістки, особливо мотря. у неї надто дріб’язкова натура. вона ладна лаятися за яйця, курей, кухоль, а наслідки всього цього жахливі — порушення етичних норм, народної моралі, бо син здіймає руку на батька, мотря вибиває кайдашисі око, карпо женеться з дрючком за матір’ю, заганяє в ставок і ладен вдарити, та зупиняється, бо «не так шкода, матері, як чобіт». джерело:   довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua

Михайло грушевський (портретний нарис у публіцистичному стилі)чи то світлини, чи то барельєфне зображення цієї видатної людини, завважуєш деякі характерні риси: високий лоб, розкішне «нижнє обрамлення» — борода. а ще незмінно — окуляри. це така перша констатація, скажімо, зовнішніх даних. та михайло грушевський, насамперед, — історична постать!  те, що михайло сергійович грушевський — перший президент україни, у радянські часи не тільки приховували, а свідомо нищили факти цього. влада прагнула доказати, що україна — слабка та не може мати своєї державності, тому її слід «присоединить». окрім того, грушевський — найвидатніший український історик, інтелектуал зі світовим ім'ям. він прожив своє плідне життя на зламі століть: 34 роки у xix столітті (народився в 1866 році) і 34 роки в xx столітті (помер у 1934 році). ця, певною мірою, умовна межа, що поділила навпіл життя геніальної людини, причетної відразу до двох століть, була для українського народу початком національного відродження й боротьби за державність. усе своє життя великий український учений та історик, голова української центральної ради і перший президент україни, присвятив боротьбі за створення української держави. придивляюся до рис обличчя михайла сергійовича на декількох світлинах — ніде не бачу усмішки. думаю: ось так йому боліло за вкраїну, що навіть для сімейного альбому він не посміхнувся перед фотографом. грушевський ґрунтовно підходив до всього, за що брався, — він писав історію і творив її, займаючи високі посади в українській державі. його геній, напевно, полягав у тому, що обміркувавши й дослідивши ідею української державності, він безпосередньо намагався реалізувати її в умовах народно-демократичної революції в україні 1917-1921 pp. саме це викликало шалену лють із боку імперських великодержавників. для них він назавжди став «зубром українського буржуазного націоналізму», твори якого в агонічному нападі намагалися вилучити і з продажу в книгарнях, і насамперед, — із бібліотек, а їхнього автора — із пам'яті народу. відновлення державності україни в 1991 році врятувало спадщину м. с. грушевського, уважне вивчення якої лише розпочинається, адже за радянських часів на вивчення творчої спадщини вченого й державного діяча (понад 2 тис. праць) була накладена заборона. навіть такий сумний факт викриває партійно-радянський імперіалізм: м. грушевський похований на байковому цвинтарі неподалік каплиці, але щоб відвідувачі каплиці не звертали увагу на надгробок із викарбуваним ім'ям, його повернули іншим боком до тих, хто проходив поруч. навіть таку ганебну річ додумалися зробити, аби в черговий раз спробувати відокремити грушевського від рідного народу.  так би хотілося хоч на одній світлині побачити усмішку пана михайла. він замислено дивиться на мене, ніби запитує: «а що ти зробиш для україни? до чого докладеш рук, щоб процвітала наша земля? » мине ще небагато часу, і я постараюсь відповісти на це питання.