Чи стане толя, порядною людиною? чому?

Непосидючий, майстер на різні вигадки, Федько був страшенним розбишакою й халамидником: то шибку розіб’є з рогатки, то синця наб’є своєму другові, то змія відбере в хлопців. Перший по силі на всю вулицю. Але, незважаючи на все це, у Федька було дуже багато друзів: і Гриць, і Стьопка, і Спірка. Хлопці його дуже любили й поважали. Мабуть, тому, що він був чесним і поряд­ним. Усі знали, що маленький халамидник ніколи не брехав, навіть тоді, коли хлопця били за його пустощі. Він завжди говорив тільки правду, хоча, якщо б захотів, міг би завжди виправдатися. До того ж Федько був справжнім другом, і хлопці знали про це.

Толя — син хазяїна будинку, у якому жила родина Федь­ка, — був дитиною ніжною, делікатною та смирною з “не­винними синіми очима”. Завжди чистенький і чепурненький, він зовсім не мав нахилу “до Федькових забав” і ста­вився з погордою до мужицьких дітей. Але якась невідома сила тягнула його до халамидника. Толя — хитрий і підступний: він підбив Федька на ризиковану подорож по кризі, мріючи про те, що той злякається, а хлопці з нього посміються. А інша його вада — заздрість — штовхає його самого на кригу. Федько рятує Толю, ризикуючи власним життям, а цей брехун ще й звинувачує його в тому, у чому був винен сам. Бешкетник виявився справжнім героєм і благородною людиною: хлопець збрехав перший раз у житті, щоб захис­тити зляканого Толю від розгніваного батька, але заплатив за своє благородство надто дорогою ціною — власним життям. Толя навіть після смерті Федька не відчуває власної вини, навіть забирае чижика, збрехавши матері хлопця, ніби виграв його. Він підлий і дріб’язковий. Толя — егоїст, який думає тільки про себе, його не цікавлять почуття й думки інших, він не знає, що таке честь, совість, благородство, що значить бути справжнім другом. Йому притаманні підлість, брехливість, хиткість, зрадливість, заздрість, пихатість та егоїзм. Я впевнений у тому, що в Толі ніколи не буде друзів, і мені б дуже хотілося мати такого чесного, благородного й сміливого друга, яким був Федько.

Зараз, коли українська мова все більше і більше охоплює всі сфери нашого життя і знаходить все більше прибічників, дуже важливо уважно дослідити найкращі її зразки, а особливо ті твори, які формують світогляд школяра, впливають на його свідомість та психіку, мають виховне та дидактичне значення.

Матеріалом для дослідження ми обрали твори А. Тесленко “Школяр”, “Страчене життя”. Розглянемо і твори інших письменників того періоду, які працювали у жанрі дитячої літератури і мають спільні риси психологізму з А. Тесленко.

Стан дослідження обраної теми. Методичних праць, присвячених вивченню творчості письменника в школі, з ґрунтовним аналізом його творів не так і багато. Одними з перших праць з аналізом оповідань “У схимника” і “Школяр” (автори: М.П. Саух, В.П. Галкін). Ці статті були доброю до вчителеві радянського періоду, але нині не відповідають вимогам сучасної програми. Комплексним і фундаментальним є посібник для вчителів В.С. Сидоренко “Вивчення творчості Архипа Тесленка”. Не дивлячись на поважний вік цього посібника і деякі моменти, які втратили актуальність, цей посібник допомагає і вчителеві і школяреві в опануванні творчості письменника, наголошує на важливіших моментах творів, подає відомості про життєвий та творчий шлях митця.

В останні роки інтерес до творів А. Тесленка дещо знизився. Більшу увагу приділяють не творам про знедолених дітей, а таким творам, як “Любов до ближнього”, “Страчене життя” та ін. Безперечно, ці твори мають більш складні конфлікти та велику галерею образів-типів.

Об’єктом дослідження є літературознавчі праці, твори твори А. Тесленко “Школяр”, “Страчене життя”, та І.Франка і Коцюбинського.

Предметом дослідження є розвиток дитячого психологізму у творах А. Тесленка.

Мета дослідження: висвітлення особливостей реалізації психологізму у дитячих творах письменника.

Реалізація цієї мети передбачає виконання таких завдань:

дослідити літературознавчі праці з аналізом творів А. Тесленко;

визначити теоретичні засади психологізму в літературі;

висвітлити та проаналізувати конкретно на текстах творів розвиток дитячого психологізму;

Жниварські пісні — музично-поетичні твори, що оспівують початок, хід та завершення жнив.

Жниварські пісні співали переважно жіночі гурти або окремі виконавці одноголосно без інструментного супроводу. Нині виходять навіть із пасив. репертуару співаків старшого покоління і незабаром стануть реліктовим календар. жанром.

За обставинами виконання поділяються на три групи:

зажинкові, що виконуються під час зажинання першого снопа;
жнивні — виконуються найчастіше під час ходьби в поле, повернення з нього й на перепочинку;
обжинкові — оспівують ритуал зжинання останнього снопа.
Жнива — підсумок усієї праці хлібороба, справдження його мрій та сподівань. До початку жнив готувалися як до великого урочистого свята і водночас до тяжкої відповідальної роботи, коли доводилося працювати від зорі до зорі, незважаючи на спеку й спрагу. У перший день жнив селяни, вдягнені в чисту одежу, урочисто вирушали до схід сонця на поле. Починала жати найкраща робітниця, сніп з першого ужинку — «воєвода» — встановлювався на покуті. Пісні, виконувані під час жнив, відбивали основні періоди праці й обрядів, з нею пов’язаних. Їх можна поділити на три групи.