Кому повинен служити митець - музі чи народові?

Кому повинен служити митець - музі чи народові?
Я вважаю, що це питання не зовсім доречне. По-перше, митець не буде митцем без музи, яка в основному і є творцем шедеврів. Вона підштовхує людину створити щось особливо прекрасне.

Кожна людина належить до певної нації, вона має свою національність. Тому служити нації - це її обов'язок.

Я гадаю, що митець має служити і музі, і народові, так буде найкраще для нього і для всіх решта.

Будь-хто з нас розуміє, наскільки жахливою є доля сироти, адже поряд немає найрідніших — мами і тата. Не зміг обійти цієї теми у своїх творах і Т. Г. Шевченко.Пкро сирітську долю йдеться у багатьох творах Тараса Григоровича Шевченка. Він і сам рано залишився сиротою.
   Так, у вірші «На Великдень, на соломі...» протиставляється життя сироти та дітей, у яких є батьки. Тут він зображує розмову дітей, які хваляться між собою подарунками. Кожна дитинка має обновку: комусь мати курила стрічечку, комусь батько справив чобітки або свитинку. Але серед дітей були сирітка,яка  сумно гадає, чим їй похвалитись. І ось вона хвалилася: «А я в попа обідала». Більшої радості ця сирітка не знає. Сумно стає від цих слів.
   Майстерно Тарас Шевченко виливає смуток і біль, який пережив сам, і змушує це пережити читача.
       Увесь вірш пройнятий співчуттям до дівчинки. Недарма автор вживає такі ніжні та ласкаві слова: сирітка, сиріточка. На жаль, сирітська доля була важкою не тільки за часів Тараса Шевченка, а й зараз.
      Хочеться, щоб у кожної дитини були батьки та ніхто не зазнав гіркої сирітської долі.

Аналіз вірша Миколи Вінграновського "Сеньйорито акаціє, добрий вечір...":
Тема: Розкриття почуттів, які спалахнули на схилі літ.
Ідея: Відчуття давно забутого кохання, яке приносило більше муки від не розділених почуттів, ніж радості.
Автор використовує у вірші художний прийом - аксюморон: "колюче щастя". 
Також використовує епітети: "годину суху та вологу", "пожежо моя", "осінній я".
Риторичні запитання: "Хто воно за таке любов?", "Вже б, здалося, нащо мені?", "Ви з якої дороги, пожежо моя?.."
Рядок "Ви з якої дороги, пожежо моя?" порушує загальний ритм вірша, що підкреслює особливу схвильованість чоловіка. Легка втома відчувається у рядках: "Сеньйорито, вогонь на плечі - Осінь, ви і осінній я..." Адже для героя настала пора, "Коли стало любити важче, І солодше любити знов..." Здавалося б, усе минулося. Але ні. Загорілася в душі пожежа, і якщо на початку вірша «осінь зійшла по плечі», то тепер — «вогонь по плечі». Коханню підкоряється будь який вік.