25 ів⇒будьласка дуже пре дуже потрібно⇔ хто виний у смерті риби із твору "говорюща риба" міні твір, дуже дуже потрі!

Говорюща риба сяк-так приживається на березі. Єдине, чого їй не вистачає, – когось, із ким мож­на було б поговорити, тому рибка намагається знайти товариша серед рибалок. Віднині вона ототожнює себе з рибалками, причому за таки­ми ознаками, як мова і ноги, чим, звісно, не во­лодіють звичайні риби. Чому ж тоді їй так важ­ко зійтися з гуртом рибалок, коли ті так до неї подібні? Може, справа тут не в «балакущості»? Оповідь каже, що розмовляти рибина вміла від народження, але нічого не згадує ані про плавники, ані про ноги. Про останні йшлося лише тоді, коли вигнанця викинули на берег і «поставили на ноги». Можливо, вихід на сушу означає, що настав час обирати: риба ти чи не риба. Віднині рибина уже не плаває під водою, а «ходить по бе­ резі», навіть знайомитися з рибалкою вона, «зірвавшись на ноги, підійшла». Та про те, що говорюща риба, позбавившись риб’ячої суті, не стала людиною, свідчить і гурт рибалок, і жінка, яка, зрештою, засмажила свого невпізнаного гостя. Виходить, той, хто чужий серед своїх, серед чу­ жих своїм не стане. Особливо якщо цей чужак, цілком можливо, зрадник, адже «риба допома­гала рибалці вибирати добрі місця для ловитви, розповідала, що діється на воді й під водою». А святкова пляшка, за якою друзі так любили «по­гуторити», діставалась їм тільки тоді, коли був гарний улов, тобто пригощалася рибка коштом від продажу своїх родичів. Лише змусивши за­мовкнути навіки, рибину певним чином іденти­фікували: «вона стала такою, як і решта її бра­тів і сестер», от тільки від голосу її залишилась порожня булька. А якщо мова – основна ознака людини, то, не відбувшись у слові, риба за життя і як рибу себе втратила, і людиною не стала.

Друзья важны в жизни каждого человека. это самые близкие люди, которые придут на в трудную минуту, которым можно доверить любой секрет. друзья проводят с нами и радостные минуты, они делают праздник еще более ярким и веселым. я рад, что в моей жизни тоже есть друзья.нельзя просто выбрать человека себе в друзья. с одними сближаешься постепенно, потому что они рядом, например, в школе или во дворе. с другими знакомишься там, где проявляются общие интересы, например, в кружках или в спортивных секциях. и каждый раз однажды понимаешь, что этот человек стал тебе особенно близок и дорог, и что с ним хочется говорить на разные темы или даже просто быть рядом.здорово видеть своих друзей каждый день. но даже если этого не происходит, дружба все равно не исчезает. с некоторыми моими друзьями мы не видимся месяцами, но все равно остаемся друг другу родными. это важно, что в мире есть такие дорогие для тебя люди, которые не забудут и не предадут тебя, даже если ты будешь в отъезде или уедешь в другой город навсегда.у человека может быть только один, самый близкий друг. а может быть и так, что друзей у него много, и он никогда не остается один. нельзя сказать, сколько должно быть друзей у одного человека, и это позволяет нам самим выбирать и решать.

цитати точно навести не можу,   але сподіваюся це тобі

дуже розумний, талановитий художник і відмінник юлько ващук неймовірно самотній. і ця самотність, відмежованість від інших, неможливість жити так, як живуть його однолітки, відсутність повноцінного спілкування з дорослими, з якими йому було б цікаво, поступово їсть цього героя зсередини. його випробування – постати перед світом і знайти себе на його просторах. це неймовірно складно, особливо коли ти сам, і нікому зрозуміти і підтримати, а та справа, до якої маєш найбільший хист, не поцінована.

у юлька немає внутрішнього стрижня, він загублений між історичними епохами, які вивчає, і людьми, до яких йому байдуже, і яким він потай заздрить, бо інші радіють життю. юлько хоче спілкуватися, але боїться спілкування, навіть його найкращий друг славко беркута водночас є в очах юлька ворогом, якому юлько мститься підлістю за те, що вважаю славкове життя надто простим порівняно зі своїм. і цей складний психологічний клубок проблем породжує жорстокість, невпевненість, внутрішню неорганізованість і нестійкість світосприйняття. спочатку юлько ображає поранену сороку, потім принижує інших, тоді намагається підмовити місцевих хуліганів побити славка, підстерігши його ввечері, коли той вертається з тренування, а коли ситуація складається так, що план з побиттям провалюється, а юлько опиняється в міліції, хлопець називається славковим іменем, чим спричиняє купу проблем своєму однокласникові.  

в якомусь сенсі мені неймовірно шкода цю людину, яка заплуталася в собі, бо я його розумію. багато неординарних талановитих підлітків помиляються, намагаючись знайти своє місце під сонцем. єдиний шлях, як на мене, це повірити у своє обдарування. лише тоді, згодом і навряд швидко, коли людина буде гідна спілкування з так само неординарними і талановитими, знайдуться й однодумці, й визнання у суспільстві.  

опуститися до рівня інших і розчинитися серед колективу, бути таким, як усі, – не вихід. зробити жорстокість і зневагу своїм непробивним щитом і гострим мечем – не вихід так само. але, певно, саме так з розумних й обдарованих виростають геніальні злочинці, які мстяться суспільству за свої не розділені думки і радощі, за свою невимовну самотність. якщо, звісно, життя не ламає їх раніше… чи знайде цей єдиний правильний шлях юлько? цю відповідь авторка залишає за кадром. але я сподіваюся, що таки знайде.