Висновок , що можно сказатипро яву після знайомства з ним

Я можу сказати ,що Ява дуже добрий , вірний друг і сміливий хлопчик.

В творчестве Байрона не только поэзии. Он известен и как автор поэм “Шильйонський узник”, “Гяур”, “Корсар”, “Лара”, драматических произведений “Манфред”, “Каин”, романа в стихах “Дон Жуан” и др. Мировое признание молодому автору принесла его поэма “Паломничество Чайльда Гарольда”, герой которой, разочаровавшись в сладких мечтах юности, убегает от общества в далекие экзотические края, где ищет среди дикой природы гармонию жизни. Интересно, что Байрон настолько ярко и увлекательно описывал события и картины природы в поэмах, что читатели отождествляли автора с героями каждой его поэмы. Например, поэта - с образом Чайльд Гарольда, даже считали, что он некоторое время был пиратом, потому, что очень искусно и точно описал пиратский быт в поэме “Гяур”.

В 1818 году, во время пребывания в Италии, Байрон пишет ліроепічну поэму “Мазепа”. Именно это произведение открыл европейской публике неизвестную тогда страну - Украину.

В биографии Ивана Мазепы любопытство и желание потомков найти разгадку вызывают два факта. Первый - служба гетмана у польского короля, а затем возвращение на родину. Второй - это попытка обрести независимость Украине за шведов. Попытка эта потерпела поражение в Полтавской битвы 1709 г. Первый из этих фактов относится к сфере легенды, которая надолго очаровала западный романтизм, второй - к сфере истории, что до сих пор имеет очень сильное и живое политическую окраску. В 2009 году Украина особое внимание уделила празднованию двух знаменательных дат - 300річчя со дня смерти Ивана Мазепы и 300річчя Полтавской битвы. Наши современники почтили эти два события, провели большую исследовательскую работу по объективного трактовки этих исторических событий. И все же вернемся к истории.

Отец Ивана Мазепы мечтал о большой карьере для своего сына, поэтому после окончания им КиєвоМогилянського училища (академии?), выслал его служить пажом при дворе польского короля ЯнаКазимира.

ЯнКазимир имел привычку ежегодно выряжать на чужбину трех талантливых молодых людей благородного происхождения для улучшения их образования. Мазепа попал в их число. Он посетил Германию, Францию и Италию, получил там прекрасное образование и воочию увидел уровень культуры европейских стран. В 1659 г. Мазепа вернулся в Польшу. Тем временем события международной политики предоставили совсем другое направление его бурной судьбы.

Українська земля породила багатьох письменників і поетів, які не тільки збагатили нашу літературу, але й уславили її серед інших літератур світу. Одне з найвеличніших імен серед них — ім'я Лесі Українки. 

Доля не була поблажливою до неї. Захворівши в дитинстві, поетеса змушена була все життя долати тяжку недугу, вести, за її словами, "тридцятилітню війну" з хворобою. Коротким було її життя — лише 42 роки прожила вона. Не судилося їй особистого щастя, палкого взаємного кохання, щастя материнства. Не стала, як мріяла, піаністкою, знівечена хворобою рука не слухалася, але за всі страждання і втрати Леся Українка була обдарована Богом великим поетичним талантом, який вона віддала Україні, своєму народові. Найпершою, найвірнішою і найглибшою любов'ю Лесі Українки була її рідна земля — Україна. І той куточок України, де вона народилася, де пройшло її дитинство, — Волинь, Поділля. 

Леся Українка змушена була часто подорожувати. Як перелітні птахи, відчувши наближення зими, збираються у вирій, так і вона, змучена нападами хвороби, покидала Україну, спершу ненадовго, а потім усе частіше й частіше. Наприкінці життя оселилася в Грузії, приїжджаючи в Україну лише в гості. Але де б не була поетеса, — думками вона завжди линула в Україну. Про це — численні її поезії, згадки про милу рідну країну з її чудовими краєвидами — розкішними правічними лісами, голубими озерами — навіяв дим, шо увірвався у відчинене вікно вагона, коли поетеса подорожувала до Італії. Дим чужини був гіркий, чадний. А як солодко пахнув він удома — дим багаття, домашнього вогнища. 

Із захопленням оспівала Леся Українка прекрасну рідну землю у вірші "Красо України, Подолля..." Але поетеса ніколи не була співцем "чистої природи". Вона всюди бачила людину — з її горем і радістю, стражданням і надіями. 

Вона, в першу чергу, була поетом-громадянином і свій обов'язок вбачала у служінні інтересам народу. Про роль митця в суспільстві, про завдання поезії — вірш "Слово, чому ти не твердая криця". її поетичне слово — то "меч", "іскриста зброя", що буде "здіймати голови з плеч" ворогів народу. 

Вірш "Contra spem spero", написаний ще юною поетесою під час особливо важкого загострення хвороби, вражає силою духу, щирістю, любов'ю до життя, мужністю: 

Ні, я хочу крізь сльози сміятись, 

Серед лиха співати пісні, 

Без надії таки сподіватись, 

Жити хочу! Геть думи сумні! 

Глибоко, як особисту трагедію, поетеса переживала підневільне становище рідного народу, його безправність. 

У драматичній поемі "Бояриня" Леся Українка розповідає про події, які відбувалися в часи Руїни. Душа героїні драми Оксани, як і душа самої поетеси, невимовно страждає, бачачи, як рідний народ поневіряється в кайданах неволі, безправ'я. 

Лебединою піснею Лесі Українки називають драматичну поему "Лісова пісня". Драма ця — філософські роздуми про красу людських почуттів, згубність духовного гноблення, про вічну боротьбу добра і зла, красивого й потворного, мрії й буденності. Саме в цьому творі Леся Українка устами Мавки пророчо сказала про себе: 

Я жива. 

Я вічно буду жити.