Учому повчальний зміст притчі казка про двох пальців

Недавно я прочитав(ла) повість Андрія Чайковського "За сестрою". Вона викликала в мене справжню бурю відчуттів.

Благородні козаки, відчайдушний та кмітливий головний герой, вірні друзі та дівчина в небезпеці - важко незахопитися!

Козаки... Їхня історія увінчана в віках, а народні пісні та легенди наштовхують на розуміння всіх традицій. Козак - вільна людина і цим все сказано. Хоча, як любить повторювати мій дідусь - "мало бути вільною людиною, аби стати козаком потрібно мати віру в серці і зброю в руках. Не просто вільна, а й озброєна людина". Мудрий чоловік.

Неможливо не погодитися зі словами Девлет-Гірея " Справді лицарський народ ті козаки".

Вони вірні друзі, умілі бійці та просто люди з гарним почуттям гумору.

У лицарів був закон - завжди допомагати нещасним та знедоленим. Козаки уміли розставляти пріоритети та вирішувати проблеми. Хоч і не завжди мирним шляхом.

Напевно ста козаком - велика честь, бо бути ним може не кожен. Запах пригод та широкий вільний степ манять його до себе. Ці люди - не просто лицарський народ, вони - достойні воїни, окрема нація, з якою не порівняється ніхто.

Закінчився той безтурботний час, коли можна було цілими днями гуляти на вулиці та насолоджуватися теплом і сонцем. Тепер там постійно йде дрібний дощ. Якщо потрібно кудись йти, то необхідно брати з собою парасольку. Та й одягатися тепер необхідно тепліше. А це означає, що шарф стає постійним супутником. Здається, що осінньому дощу ніколи не буде кінця. Він, не перестаючи, барабанить по вулицях, які тепер схожі на великі калюжі. Але іноді дощ все ж перестає йти та затихає на короткий час, як ніби для того щоб зібрати побільше вологи. А потім починається знову, з новими силами. Дощ вже не такий теплий, який був влітку. Він ллє холодними пронизливими струменями.

Комусь може здатися дивним, але мені дощ дуже подобається. У таку погоду, звичайно, довго не погуляєш, але все ж і в ній є своя чарівність. Іноді, здається, що природа просто задумалася про щось, тому дощ не припиняється. І настрій у такі дні в мене замислений. Адже в такий час можна насолодитися самотністю та звернутися до просторів своїх думок. Можна посумувати разом з дощем і поміркувати разом з осінню про щось своє.

Звичайно, цей час трохи сумний, але все ж він повний очікування та надії. Адже коли дощовита осінь закінчить панувати, на її місце прийде господиня зима, що змінить похмурі сірі кольори на білі.