Твiр не одежа красить людину а добрi справи

деякі люди вважають,що якщо вони гарно одягнуться,то з ними будуть усі спілкуватися і брати з них приклад.та це не так.звичайно приємніше спілкуватися з людиною яка гарно одягнена,доглянута.але частіше такі люди не знають навіть про те ,як це робити добрі справи,а такі люди,які просто одягнені зазвичай знають ціну життю і тому роблять добро і іншим.не одежа красить людину,а добрі справи,розум,інтелект.

Поряд з величними постатями героїчних борцiв, народних месникiв, поряд з iсторичними дiячами визвольного руху у творчостi т.г. шевченка проходить прекрасний своєю моральною силою i чистотою образ трудящої жiнки-матерi, сестри, дiвчини, коханої. "такого полум'яного культу материнства, - писав м.г. рильський, - такого апофеозу жiночого кохання i жiночої муки не знайти, мабуть, нi в одного з поетiв свiту. нещасний в особистому життi, шевченко найвищу i найчистiшу красу свiту бачив у жiнцi, в матерi". а сам, як ми знаємо, рiс без матерi: "там матiр добрую мою ще молодую у могилу нужда та праця положила…" а пiзнiше тарас шевченко став вiльним, але одружитися так i не встиг, так що своїх дiтей i дружини у нього не було. мрiяв вiн поселитися в українi, одружитися з ликерiєю полусмаковою, але обставини склалися по-iншому.  для т.г. шевченка жiноча недоля була згустком болю, що запiкся в його серцi. крiпацька неволя - це доля рiдної матерi, яку передчасно "у могилу нужда та праця положила", доля сестер катрi, ярини, марiї - голубок молодих, у яких "коси в наймах побiлiють", це трагiчна доля його першої трепетної любовi - оксани коваленко, доля всiх нещасних жiнок, що "нiмi на панщину iдуть i дiточок своїх ведуть". т.г. шевченко гнiвно виступав проти жiночого безправ'я. вiн нiби зiбрав воєдино у своєму зболеному серцi страждання поневолених жiнок усiх епох i схвильовано розповiв про них цiлому свiтовi.          один з перших жiночих образiв у шевченка - це катерина з одноiменної поеми. її прообразом була його кохана оксана коваленко, з якою доля так i не звела тараса. першi героїнi т.г. шевченка - нещаснi, сплюндрованi жiнки: катерина, оксана, марина, ганна. згадаймо "причинну", "тополю", "лiлею" - це все жiнки без щастя i долi. правда, серед них пiзнiше з'явиться i бунтарка, яка пiдпалить панський маєток i помститься за свою ганьбу. але таких було мало. бiльшiсть дiвчат шевченкового часу ставали жертвами помiщицької розпусти, часто накладали на себе руки. назви його творiв: "вiдьма", "сова", "слепая", "мар'яна-черниця" - не випадковi: саме наймичками, вiдьмами, совами, слiпими, черницями були жiнки в тодiшньому суспiльствi. кожна жiнка-жертва для поета рiдна: "моя се мати i сестра, моя се вiдьма, щоб ви знали…"          шевченковi поеми кличуть до помсти тим, хто топтав жiночу честь, гiднiсть i щастя.          менi особливо iмпонує образ ганни iз поеми "наймичка". її життя заради сина, повнiстю принесене в жертву, - це материнський подвиг. лише перед самою смертю вона розкриває синовi правду. 

Маруся чурай — напівлегендарна народна поетеса-піснярка. за переказами, народилася близько 1625 р. в полтаві в родині козака гордія чурая. через віль­нолюбну, горду натуру батько мусив тікати на січ, брав участь у багатьох протипольських повстаннях. якось у бою потрапив у полон і був страчений. вважається народним героєм, оспіваний у думі. маруся виростала з матір’ю, їх обох шанували в полтаві — через славного батька, а також завдяки марусиному дару складати й співати чудові пісні.вважають, їй належать такі відомі пісні, як «засвіт вста­ли козаченьки», «летить галка через », «віють віт­ри, віють буйні», «ой не ходи, грицю», «ой боже ж мій, боже, милий покидає», «на городі верба рясна»,  «в кінці греблі шумлять верби» та ін. вона була вродливою дівчиною — стрункою, чорня­вою, кароокою, з косою до колін. до неї залицялося бага­то парубків, особливо упадав за нею іван іскра (за дея­кими даними, син відомого гетьмана якова іскри-остряниці). але чураївна любила іншого — григорія бобренка… а втім, усі колізії долі дівчини, які доносять м.дерегус. до нас народні перекази, докладно змальовано в романі маруся чурай л. костенко.таємнича постать «дівчини з легенди», трагічна історія її кохання приваблю­вали багатьох митців: л. боровиковського («чарівниця»), с. руданського («розмай»), в. самійленка («чураївна»), м. старицького («ой не ходи, грицю, та й на вечорниці»), о. кобилянську («у неділю рано зілля копала»). і все ж най-панорамніше, найбільш історично й психологічно вмотивовано долю марусі вда­лося змалювати саме л. костенко.поштовхом до написання роману стала одна з пісень марусі чурай — «ой не ходи, грицю, та й на вечорниці», за основу якої взято традиційну фольклорно-романтичну колізію: любов — зрада — помста.