Доведіть, що твір «тіні забутих предків» відзначається вдалим поєднанням реального й фантастичного.
Ответы
ответ:Гаррієт Елізабет Бічер Стоу народилася 14 червня 1811 року в Личфилде, штат Коннектикут. Її батько, відомий проповідник Лаймен Бічер, виховував дітей в дусі фанатичною пуританської побожності. Після переїзду сім'ї в Цинциннаті Гаррієт друкує в місцевому журналі «Нарис з новоанглийский життя» (1834 г.). Під час поїздки в Кентуккі вперше стикнулася з рабством негрів. У 1836 р вийшла заміж за викладача духовної семінарії Келвіна Стоу. Сімейне життя була обтяжена бідністю, постійним хворобою, нескінченними домашніми клопотами (у подружжя Стоу було шестеро дітей). Проте Бічер Стоу продовжує літературну роботу.
Останні романи і повісті: «Моя дружина і я» (1871 г.), «Біло рожева тиранія» (1871 г.), «Ми і наші сусіди" (1875 г.), «Сім'я Погенак» (1878 г.) - не користувалися популярністю, відлякуючи читачів надлишком трагічних подій і смертей. Останні роки життя Бічер Стоу провела в добровільному самоті на своїй віллі у Флориді. Письменниця померла в США 1 липня 1896 р Будинок в Брансуїке, штат Мен, де була написана «Хатина дядька Тома», знаходиться в списку пам'яток США.
Объяснение:
«Що ж, їх сила в карі, а моя в змаганні.»
«Я не тобі те крикнула, Гелено.
Була я в той час новонарожденна
і криком болю світ новий стрічала.
Я бачила: Паріс на нас не глянув,
устами тільки привітав троянців.
Я бачила, як на його думки
сандалія червона наступила.
Я крикнула: «Несіть ячмінь і сіль,-
за жрицею рокована йде жертва!»
Розвіяв вітер золотеє пасмо
твого волосся. «Мчить Арес неситий
на поводі Кіпрідинім, як огир
в палу жаги. Готуйте гекатомбу!» -
волала я і бачила: на морі
вже чорні кораблі багряну хвилю
стернами різали, вітрила рвались…
На шоломах у вояків ахейських
тряслися грізно гриви…»
«Пробач мені, сестричко, я не можу
тепер з тобою говорити. Бачиш,
тепер пишу я книгу, на розмові
я мушу бути з яснокудрим богом.»
«Бо я його любила. Ті дари -
то все, що міг Долон Кассандрі дати.
Чому ж я мала б і того зрікатись?
Він щиро те давав, а я те брала,
щоб мати спогад про хвилини щастя,
бо звала я, їх небагато буде.
Дивись: і досі золота гадючка
мені правицю обвиває так,
як спогад в'ється коло мого серця…
(Показує обручку на руці вище ліктя).
Долон не винен. Винні сії очі,
не вмів їх погляд мовити: «Кохаю»,
хоч від кохання серце розривалось.
Боявся їх Долон. Він сам казав,
що вбили щастя наше тії очі
холодними і твердими мечами.
Вони однакові були, незмінні
перед богами і перед коханим.
Не міг Долон очей тих подолати,
не міг він погляду їх одвернути
від таємниці до живого щастя.
І знала я, іцо в сих моїх очах
моя недоля, тільки що робити?
Хіба осліпнути? Бо де візьметься
у птиці віщої коханий погляд
голубки, що воркує.
Поліксена дивиться їй в очі.
Поліксене!
Не придивляйся до моїх очей.
Не говори до мене, не питай
нічого, нічогісінько. Ти знаєш,
тебе я над усіх сестер злюбила.
Не говори до мене.»
Ответить на вопрос
Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:
Коцюбинський не просто хотів змалювати та описати життя казкового народу, він прагнув зазирнути в душу людини, показати її світосприйняття і внутрішній світ. Коцюбинський — художник-психолог хотів зрозуміти саме психіку гуцулів, адже я маючи величезну фантазію, вони вірять в перекази і легенди, надзвичайні сили природи і ворожіння.
Глибокі язичники, вони все життя проводять у боротьбі зі злими духами, що населяють ліси, гори, води. Вірять, що є люди, які знають мову духів, вірять в силу слова, в чародіїв, що супроводжують бурю, град і грім.
Саме тому не останнє місце в повісті належить нявкам і Чугайстру, градівнику Юрі, що в змозі відвернути бурю, ворожці Химі, що неодноразово заважала і шкодила Іванові. Всі ці персонажі ще раз підкреслюють страх гуцулів перед нечистою силою і силами природи.
У повісті щільно переплітається фантастика і реальність. Особливості цього краю накладають певний відбиток навіть на побут, звичаї гуцулів.
З самого початку йде розповідь про хлопця, і нібито все досить просто, але вже й тут є елементи фантастичного. Неспокійний, дивний хлопчик все частіше наводить матір на думку, що при пологах, мабуть «не засвітили свічки» і їй замінили сина на бісеня.
Отже, від самого народження Іван потрапляє в фантастичний світ вірувань, і вже в сім років він знав, що на світі є нечиста сила і злий дух править всім, що в лісах є лісовики та веселий чугайстер, що роздирає нявок. Ці знання ніколи не ставились під сумнів, так було і по-іншому не могло бути.
Фантастичною, наприклад, є зустріч малого Івана зі щезником. І хоч ми розуміємо, що це лише уява хлопчика, який дуже вірить в надзвичайні сили, але для Івана це досить реально і важливо.
У дорослому житті фантастичні елементи присутні в житті Івана в різних формах. Цікавим є свідоме обожнення вогню на полонині. Люди вірять в живу силу вогню, що захищає їх від ворогів, допомагає в повсякденному житті. Навіть просте запалення вогню супроводжується різними ритуалами і горить протягом літа.
Майстер психологічної новели, Коцюбинський знаходить напрочуд вдали засоби для розкриття внутрішнього світу Івана, поєднуючи його з природою Душа гуцула, не лише може чути мелодію гір, лісів, струмків, а й здатна створювати свою музику.
Протягом життя Івана супроводжують фантастичні події, що пов'язані зі світосприйняттям, вірування гуцулів. Найреальнішим, найчистішим є почуття між Іваном і Марічкою, але й воно незримо пов'язано з вигадками. Після смерті коханої Іван часто відчував її, це ніжний голос, наприкінці зустрічається з Марічкою-нявкою, розмовляє з нею. І розуміємо, що це лише плід збудженої уяви, але Іван ніби насправді чує поклик коханої, що змушує його йти на її пошуки, на її оклик і, втративши пильність, Іван зривається в провалля, а згодом помирає.
Є ще багато прикладів фантастичного в повісті: те що мольфар Юра зупиняє хмари, танець Івана на галявині із Чугайстром, ворожіння Юри над лялькою, що уособлює Івана, постійні ворожіння Пала гни на врожай, на гарну худобу та інші.
Вражаючим і дуже дивним є обряд поховання. У хаті лежить покійник зі свічкою в руках, в його головах спочиває душа, що ще не покинула хату, а біля нього поставлено багато лавок для людей, як в театрі. Трохи згодом зібралась молодь, щоб повеселитись. Сміх, крики в різних кутках хати, що продовжуються цілу ніч, і це в ту мить, коли поряд лежить покійник.
Досить дивно для нас, але звично для гуцул якнайбільше людей повинно побудувати і якнайвеселіше повинно бути в хаті тієї ночі, щоб не було сумно і страшно жити людям цього дому. Автор хоче показати, що гуцули цінують життя більше, ніж смерть, що вони довго не замислюються над смертю людини, зневажають її і навіть не оплакують померлого.
Не є випадковою і назва повісті, що повністю віддзеркалює її зміст. Серед гуцулів, відрізаних горами від широкого світу, збереглися ті давні світовідчуття, коли природа і людина, дійсність і вигадка. Реальне й фантастичне зливались водне нероздільне ціле.