Творча робота на тему"чи не краще бути ситим волом , ніж пораненим туром"

Творчество - деятельность, порождающая нечто качественно новое и отличающаяся неповторимостью, оригинальностью и общественно-исторической уникальностью.

С самого детства нас окружают плоды чьей-то творческой работы. Не каждый из нас имеет возможность удивляться шедеврам всемирно известных музеев и архитектурных памятников, восхищаться игрой актеров столичных театров. Но в любом месте всегда можно найти нечто необычное, удивительное, привлекающее внимание, заставляющее задуматься о бесконечности человеческой фантазии. Церковь, построенную и украшенную крепостными крестьянами; картины, нарисованные местными художниками; предметы художественного промысла - все это результаты творческой работы людей, любящих свое дело, вкладывающих в свое произведение умение и душу.

Все художники и поэты творили лишь в присутствии Музы, одной из девяти богинь греческой мифологии. А простому смертному вполне достаточно просто настроения. Любая работа становится творческой, если она выполняется свободно и без принуждения. Какие красивые вещи выходят из ваших рук, если вы взялись за работу с желанием! Какие интересные идеи возникают в голове, если никто не диктует, не стоит над душой. Хорошо, конечно, если существует еще и материальная свобода, когда можно позволить себе неограниченный выбор материалов, комфортных условий работы. Когда не нужно думать о хлебе насущном.

Нещодавно я прочитала твір Олександра Гавриша «Неймовірні пригоди Іван Сили – найсильнішої людини світу». Ця повість дуже цікава й дуже мені сподобалась.
Читаючи рядки твору, зрозуміла якою важкою була доля героя. Йому довелося пройти через складні випробування. Також зауважу, що Іван приємно вразив мене своїми бійцівськими якостями. Я захоплююсь порядністю, мужністю, щирістю та силою волі силача. Він зробив дуже багато, щоб стати визначною особистістю. Чесноти до йому впевнено дійти до своєї мети.
- Півдня Іван провів у тренуваннях, згадуючи науку Брякуса, який навчив його різних видів боротьби.
Із цих рядків ми бачимо на скільки цілеспрямованим був Іван. Я розумію, що для перемоги хоча би в одному поєдинку, безумовно, слід докласти безліч зусиль та тривалих тренувань. Іван же неодноразово перемагав у двобоях. Це свідчить про його завзятість та працьовитість.
Та найголовніше, що слава не зіпсувала Івана. Він завжди залишався доброю, чесною та щирою людиною.

ІВАН КАРПЕНКО-КАРИЙ

(1845 — 1907)

Народився Іван Карпович Тобілевич 29 вересня 1845р. в с. Арсенівка поблизу Єлисаветграда; батько його походив із старовинного зубожілого дворянського роду й працював прикажчиком поміщицького маєтку, а мати була простою селянкою. Освіту, до якої так тягнувся хлопець, довелося через матеріальну скруту обмежити чотирикласним училищем і з чотирнадцяти років заробляти на прожиття. Майже два десятиліття забрала в І. Тобілевича служба в різних канцеляріях — від писарчука до секретаря міського поліцейського управління.

Перебуваючи в Єлисаветграді (1865 — 1884), Тобілевич знайомиться з творами Руссо, Дідро, Вольтера, Герцена, з економічними трактатами Бокля, Мілля, разом із своїм другом М. Кропивницьким читає західноєвропейських письменників, філософів, соціологів. Переведений трохи більш як на рік до Херсона, він познайомився з колишнім учасником Кирило-Мефодіївського товариства і товаришем Т. Шевченка Д. П. Пильчиковим, під впливом якого прочитав "багато корисних книжок з історії народів, з класичної літератури, серед якої Шекспір і Островський зайняли перше місце".

1863р. у Бобринці на Єлисаветградщині утворився драматичний гурток, одним з найактивніших учасників якого був І. Тобілевич. Він грав різні ролі у п'єсах Котляревського, Квітки-Основ'яненка, Кухаренка, Гоголя, Островського. В єлисаветградському гуртку Тобілевич був і керівником, і режисером, і актором, беручи участь у створенні вистав за п'єсами Островського, Гоголя, Грибоєдова, Мольера, Шіллера.