Скласти твір роздум на тему "миколка і найда найкращі друзі " з твору миколчині історії

Он им а они ему и жили дальше

Краса у житті людини... Про неї мріють, її чекають, нею захоплюються. Про красу думав і писав у своєму щоденнику знаменитий М. Реріх, людина надзвичайно високої культури, гуманіст, мислитель, художник. У самий розпал другої світової війни, 31 березня 1942 р., коли на карту була поставлена доля людства і здавалось, що духовні цінності втратили всякий смисл, він написав:

«...Людина прагне її, знаходить і приймає красу без усяких умов, а так тому тільки, що вона краса, і з благоговінням схиляється перед нею, не питаючи, чим вона корисна і що можна на неї купити? І, можливо, у цьому й полягає найбільша таємниця художньої творчості, що образ краси, створений нею, стає одразу кумиром, без усяких умов. А чому він стає кумиром? Тому що потреба краси розвивається найбільше тоді, коли людина в розладі з дійсністю, у негармонії, у боротьбі, тобто, коли найбільше живе, тому що людина найбільше живе саме в той час, коли чого-небудь шукає і досягає: тоді в ній і проявляється найбільш природне бажання всього гармонійного, спокою, а в красі є і гармонія, і спокій.

Чи можна зараз говорити про красу, про прекрасне? І можна, і потрібно. Через усі бурі людство пристане до цього берега. У грозі і блискавці воно навчиться шанувати прекрасне. Без краси не будуть збудовані нові фортеці і твердині».

Із словами Реріха перегукуються слова діячів української , культури. І, можливо, саме сьогодні, у наш тяжкий час, коли зовсім поруч під кулями і снарядами гинуть діти та жінки, а думки людей зайняті не вічними істинами, а пошуком шматка хліба, варто прислухатися до закликів берегти, плекати красу, культ якої є однією з найхарактерніших рис, притаманних нашій національній культурі.

«Що ж говорити про місце краси в нашій духовності, в нашій творчості, в нашім побуті? Це річ настільки очевидна, що не вимагає обговорення. Чи візьмемо наші вишивки, чи наші писанки, чи наш народний стрій, чи пісню, чи хату, чи — донедавна ще мережані ярма для волів, а ще й досі цяцьковані у гуцулів речі і приладдя — все це просякнене характеристичним панестетизмом, якого родовід не підлягає сумніву і з огляду на його многовікову закоріненість, і з огляду на його форми, і з огляду на разючі, часом, аналогії.

У якого іншого з сучасних нам народів вживається, наприклад, слово «гарний» не в значенні лише «красний» (красивий — прим, авт.), а в значенні внутрішньої якости, добрости, вартости («гарна людина», «гарний врожай», «гарна пшениця»)? І коли пригадаємо собі античногрецьке, властиво, неперекладальне, поняття «калоскагатос», що одночасно означало комплекс «красного й доброго», знову ж напотикаємо праджерело тієї властивосте… наша етика таки зовсім по старогрецькому є органічно злита з нашою естетикою. «Негарний вчинок» або «негарне поступовання» — вирази, які свідчать, що естетика і тут є ніби критерієм етики».

(Є. Маланюк. «Нариси з історії нашої культури»)

«Україна здавна славиться народним мистецтвом. Дівоче вбрання і козацька люлька, топірець гуцула і спинка саней, бабусина скриня і мисник на стіні, вишитий рушник і звичайний віконний наличник — будь-яка ужиткова річ під рукою невідомого художника чи художниці ставала витвором мистецтва. І водночас творилася пісня, з'являвся народний живопис, бриніла бандура, ця українська арфа... Людина оточувала себе красою, знала в ній смак, художньо оздоблювала життя, заполонена одвічним бажанням творити».

Я пропоную написати твір про Івана Силу таким чином:

    Іван Сила – український борець, боксер, важкоатлет, що втілює непереможний дух нашого народу. Цей чоловік чимало часу виступав у цирку, інтригував глядачів своїми чарівними номерами. Проте не лише своєю спортивною кар’єрою був відомий Іван. Важкоатлет славився ще й своєю духовністю, добротою та щирістю.
      Іван Сила зневажав тих, хто ображає слабших і завжди прагнув заступитися за тих, хто цього потребує. Після того, як спортсмен приїхав на заробітки до міста, він був свідком сцени побиття цілим натовпом однієї людини. Для нього це було неприпустимими, тому він став на захист того нещасного. Звичайно, згодом виявилось, що цей нещасний – простий злодій. Але ця подія із житті Івана дає нам зрозуміти, що цей чоловік – надзвичайно добра та чуйна до проблем навколишніх людина.         Не тільки до людей Іван виявляє свої найкращі риси. Важкоатлет також не розуміє дикунства з боку глядачів до тварин. Виступаючи у цирку, він був змушений битися з биком. Це був найнеприємніший бій у його житті, після якого він тяжко переживав: «Чим бідолашна тварина завинила, що люди роблять із неї смертельну забавку?».
       Іван – сильний фізично та морально чоловік. Для него неприпустимо, коли страждають інші: будь то люди, чи тварини. Це славетна людина втілює найкращі риси усього українського народу – його доброти та щирості.