Характеристика королевы из сказки "12 месяцев"

Королева в казці «Дванадцять місяців» - неоднозначний образ. На мою думку, характер королеви змінився під впливом кількох причин. По-перше, королева виховувалась без батьків, які давали їй корисні поради і стримували б від необдуманих вчинків. По-друге, молода дівчина володіла необмеженою владою, якою розпоряджалася вкрай нерозумно. Наприклад, кількість букв у словах «помилувати» і «стратити» вирішували долю людей, і, не розібравшись до кінця у тому, чи хтось був винним – відправляла на страту, бо слово «стратити» коротше. Помітно, що королева часто лякає людей. Своєму професору вона сказала: «А ви знаєте, що я можу вас стратити! І навіть, сьогодні, якщо захочу », в лісі вона говорить:« Я видам наказ вас всіх страчувати », а під час святкування Нового Року погрожує своїм слугам:« Якщо не буде у мене пролісків, у когось з моїх підданих не буде голови».

По-третє, королева вивчала лише те, що хотіла, за словами її вчителя, тому могла легко наказувати, а просити не вміла. Королева є марнославною, свавільною. Вона не поважає свого вчителя, який виправляє її грубі помилки, адже королева любить, щоб з нею погоджувалися. Королева лише починає шлях самовдосконалення, бо для того, щоб стати гідною людиною, їй потрібно ще дуже багато працювати над собою і своїми моральними якостями.

           Пропоную охарактеризувати образи Вітьки Горобця , Федька Котигорошка, Галі Козачок у такий б:

           Вітька – головний герой твору, що у свої неповні чотирнадцять років закохався у свою односельчанку Галю. «Вітька – високий, худий, з рідким білявим чубчиком – не міг і хвилини спокійно всидіти на місці. Запальний і рвучкий». В образі цього хлопця вбачаємо такі риси, як рішучість, наполегливість та доброта. Вітька цілеспрямовано йде до своєї мети, віддано бореться за своє щастя. Окрім цього він є чудовим та вірним другом.

           Федько Котигорошко – дванадцятирічний друг Вітьки. Це «маленький товстий і флегматичний» хлопець, що мав прізвисько Жучок через свою смагляволицість. Хлопець був чудовий та навіть романтичний, адже саме він запропонував Вітькові освідчитись Галі серенадою. Він ще ніколи не закохувався, але був начитаною людиною, тому чимало читав про кохання: «Федько вибирав книги на свій смак і ковтав їх десятками.  Міг терпляче лежати на одному боці цілий день і ще терплячіше читати семисотсторінковий роман». Окрім цього він був гарним другом, всіляко підтримував Вітьку у різних ситуаціях і прагнув завжди бути поряд: «Тільки носа не вішай. Он дід Свирид каже, що двічі не вмирати, а раз – не минувати».

           Галя – гарна та приваблива дівчина, «тоненька немов вирізьблена», «в неї гарні чорні очі-оченята, такі жваві, й такі привабливі, і такі бездонні, що прямо диво дивне». Недарма у неї закоїхався Вітька: «Ех, Вітько, Вітько, гаряча твоя голова!.. І треба ж було тобі отак відчайдушно закохатися у Гальку Козачок!». Галя – дівчина смілива та відважна, «в свисті Галька могла заткнути за пояс будь-якого чаплівського хлопця!». Улітку підпрацьовує листоношею. Саме у цьому образі уособлюється ідеал української дівчини.

Людина народжується, живе і помирає. Протягом багатьох років цей принцип не змінюється. Як би не змінювався світ, якого б прогресу людство не досягло за час свого існування, зрозуміти сенс свого земного буття люди так і не можуть. У кожного своє уявлення про нього: одні вважають, що сенс буття у багатстві, другі - у коханні, треті переконані, що життя нам дано для того, щоб просто жити, не задумуючись над його сенсом. Питання про сенс життя хвилює в глибині душі кожну людину. Видатний філософ Зигмунд Фрейд, досліджуючи світ людських почуттів, однозначно сформулював основне питання буття і дав таку ж однозначну, прямолінійну відповідь: «Чего люди требуют от жизни и чего стремятся в ней достичь? Трудно ошибиться, отвечая на этот вопрос: люди стремятся к счастью, они хотят стать и пребывать счастливыми» [17]. Найприродніше до щастя йти біологічним шляхом - він найближчий до первісних витоків людини. Тим більше, природний світ, проходячи життєвий, фізіологічний цикл, включає в себе й момент щастя. Це народження, розвиток, розквіт і продовження себе в дітях, у новому житті. Не залишили без уваги це питання і письменники. До так званих «вічних» тем зверталися художники слова в усі часи: Данте Аліг`єрі («Божественна комедія»), Шекспір у «Гамлеті», В. Набоков («Машенька»), Ф. Достоєвський («Злочин та кара»), М. Куліш («Вічний бунт»), Григорій Сковорода у своїх трактатах та ін.

Актуальність даної роботи полягає в тому, що присутність теми сенсу життя, щастя людини у творах українських письменників різних епох зумовлює необхідність дослідження причин виникнення цього явища. Наявність «вічних» тем та проблем у творах українських письменників поч. ХХ ст. свідчить про те, що українська література розвивалася в тісному зв`язку з європейською. З`ясування причин появи «вічних» тем та їхньої естетичної функції у творах українських письменників ІІ пол. ХХ і поч. ХХІ ст. до об`єктивно оцінити культурний процес вище вказаних періодів, розкрити особливості естетичних позицій письменників, дослідити різні аспекти художньої майстерності митців у розкритті тем сенсу буття, людського щастя.