Оспівування почуття кохання у творах п.тичини. 20 ів.

ответ:

літературознавці стверджують, що поети розквітають раз на віку. якщо це справді так, то розквітом тичини є збірка "сонячні кларнети", яка назавжди увійшла до золотого фонду української літератури. у ній — жагуче захоплення красою і музикою світу, вона передає настрій закоханого в життя письменника, насичена загальнолюдськими мотивами. а ще митець оспівує кохання як одну і найшляхетніших рис людини.

у вірші "не дивися так привітно" йдеться про це прекрасне почуття, яке надає і юдині снаги, вселяє бажання жити. у своїй поезії молодий тичина прославляє любов, яка возвеличує людину, робить її щедрою на добро та ласку. вірш "не дивися так привітно" не назвеш ні сексуальним, ні еротичним, але в ньому присутні поетично одухотворені ці людські почуття. і саме одухотвореність робить їх поетичними і небесними.

автор відтворює найтонші відтінки настрою закоханої дівчини, передає зміни її психічного стану від радості і щастя, які викликає зустріч із обранцем, до смутку під того, що початок нового дня — схід сонця — несе розлуку з ним, та ніяковості, сю батько й мати, які встали зі сходом сонця, знайшли свою доньку у весняному соду, де буяють квіти-ласкавці.

образ головної героїні виписаний п. тичиною з великою ніжністю. це духовно багата особистість, щира у своїх почуттях до юнака й до світу, любить природу і спій край. юнак, якого вона покохала, гідний цього. він — ясний сокіл, тобто сміливий, сильний, мужній, справжній захисник і охоронець. та в ставленні до дівчини він ніжний, його дотики ласкаві, як шовк. юнак і дівчина — носії української ментальності, якій притаманна

  все закінчилося -моховинка побудувала затишний будиночок під сосною .і почала в ньому жити.ось сниться їй сон.прокидається хуха від,якогось шуму! прокидаеться хуха від якогось шуму! вийшла з хатинки бачить стоїть дроворуб і зрізає сосну.перелякалася! побігла до до господара лісу.а він собі спить.не могла розбудити його моховинка! ак не будила.всерівно спить без задніх ніг! виходить на вулицю.и бачить кажана,а він и моховинці ,и каже: -чого,ти продош по ночі,от   сосну рублять над мої же будиночок! -відпоовіла хуха-моховинка.-нічого,сідай підвезу! -каже кажан.-мій друже,а куди? -спитала моховинка! -вранці побачиш,-відповів кажан.кажанчик взяв листочок,и наклав туди моху,щоб хуха почувалась немов дома.хуха-моховинка лягла туди.и вони відправилися у ночну подорож!   прокинулась моховинка.і бачить нема кажана,і спить на галявинці,на тому ж самому листочку,що лягла.бачить гарні лука,а в долині замок.пішла туди наша хуха-моховинка.сторожі одраз її пустили! і всі слуги та сам король були ради цьому.  пройшло кілька місяців! хуха-моховинка почувалась себе добре,але їй дуже кортілося до дому,в ліс.ось в королевстві вже ніч.хуха лягла спати.и прокинулась,и це все був просто сон!   хуха-моховинка дуже зраділа,що вона дома!   ось и ще одна про хуху-моховинку! ваша лізусік!   если вы отметите любое решение как "лучшее", то к вам вернётся 25% потраченных пунктов на это .

Коли я читав повість  а. я. чайковського «за сестрою», мені здавалося, що переді мною постав герой-богатир з раніше читаних українських дум. хоч павлусю було лише п’ятнадцять років, але він часто потрапляє, а потім вибирається із ситуацій, з яких йому, здавалося б, вибратися не під силу. я розумію, що автор явно перебільшує фізичні можливості свого героя, але, певнр, він на: магався довести нам, сьогоднішнім, що такі молоді герої — окраса історії україни! і ми вже не помічаємо цього перебільшення, бо образ павлуся захоплює нас, викликає особливу симпатію; його хочеться наслідувати і бути на нього схожим. ось павлусь  вирушає в далекі й небезпечні мандри на пошуки сестри, яку щиро любив. ні лихі часи, ні повна невідомість не зупиняють юного героя, бо його надихають рішучість і сміливість старших співвітчизників-запорожців. він намагається насамперед собі довести, що гідний їх, вірних захисників нашої землі від татарських набігів. андрій чайковський  не ідеалізує павлуся. хоч, звісно ж, у першу чергу, наділяє його найкращими рисами, за які хлопця не можна не полюбити. щодо мене, то я схиляюсь перед патріотизмом сміливого павлуся, його присягою на вірність рідному краєві, яка звучить у внутрішніх монологах героя, а також перед щирістю та м’якістю душі, теплотою та ніжністю почуттів. навіть те, що він нібито поступається совістю і вдається до хитрощів і обману татарина, який хотів повернути хлопця до двору сулеимана, можна виправдати. ним керувала мета будь-що вижити, щоб здійснити свою мрію — знайти сестричку ганнусю і визволити її з неволі. цій благородній меті були підпорядковані всі його вчинки і поведінка, поки не здійснилася його зустріч з сестрою. , образ павлуся надовго запам’ятається не тільки мені, а й моїм одноліткам, бо хвилює й сповнює душі щирою любов’ю до рідної землі та її історії.