Хто софійці рослідувати таємницю сусідьської квартири

к же давно я це вчила, але зараз щось пригадаю)

Мирослава - дочка боярина Тугара Вовка, іі матір померла, коли дівча лише народилося, тому Мирославу виховувала проста селянка, що привчила її до праці, а такоє вселила в її серце почуття патріотизму та справедливості. Мирослава нічого не підозрбвала про темні справи свого батька, бо звикла поважати, любити людей, відноситись до них з повагою та довіряти їм.
Дізнавшись що батько її зрадник, героїня відмовилася від нбого,але все ж таки вона хоче повернути батька "на шлях істиний" але це їй не вдається. також вона дуже хвилюється, коли Захар Беркут розбити ворогів повністю, вбивши при цьому і свого сина, якого Мирослава щиро покохала. 
Вона добра, але дуже хоробра, відважна, єдина з жінок пішла ловити дикого звіра.
Максим - він в дечому схожий на Тугара Вовка: усвідомленям своєї сили, сміливістю...)Але є і відмінне, він вважає що найбільша влада - це громада, що усі - рівні, поклоняється старим традиціям. 
Тугар Вовк - зрадник, дуже зарозумілий, в нього відсутнє почуття патріотизму. Він підступний, хитрий і жорстокий.
Вибач, але більш нічого не пам'ятаю, та сподіваюсь, це до

Если тебе подойдёт,то вот..

Осінь. Ліс. Листя шурхотить під моїми ногами. Я йду, прижинячи крок, залишаю позаду міський шум, гомінливий натовп, знервованих перехожих, щоденні проблеми, буденну суєту. Поступово кроки сповільнюються, починаю помічати все, що навколо: синь неба через верховіття, задумані осінні дерева, прозорий спокій дня. І світ не видається вже мені недосконалим, я віднаходжу рівногвагу, спокій, у моїй душі оселяється гармонія. Її дарують мені осінь, ліс, дерева, вітер.
Дуже часто в нашому житті трапляються моменти, коли нам доводиться шукати душевну гармонію, рівновагу, спокій в повсякденному житті. Вони необхідні людині для того, щоб жити і творити. Євген Плужник у поезі «Вчись у природи творчого спокою» радить кожному:
Вчись у природи творчого спокою
В дні вересневі. Мудро на землі.
Як від озер порослих осокою,
Кудись на південь линуть журавлі.

І справді «мудро на землі», а тому саме у природи треба вчитися віднаходити душевну гармонію, бо вона мудра, вічна,і ми її частина, а тому не маємо права розчинитися в її суєті:
Бо я дивлюсь і бачу: все навіки
На цій осінній лагідній землі,
І твій слідок малий такий великий,
Що я тобі й сказти б не зумів
Саме тому Максим Рильський ще у своїх першій збірочці «на білих островах» мріє втекти на хмари, у безодню неба, до краси духовного життя «на білі острови». Бо саме там, а не серед людської метушні можна віднайти рівновагу, натхнення, гармонії:
Поете! Живемо в пустині
Серед каміння та людей,
І тільки мак небесно-синій –
Єдина втіха для людей.
Краса природи, краса людини, краса почуттів – вони нероздільні. Кохання. Скільки сердець, відчувши його, захотіли співати, творити, скільки закоханих людей нарешті зрозуміли красу життя і своє призначення на землі. Іноді навіть погляд, жест, слово коханної людини здатні змусити нас бачити красу світу у всій її гармонійності, як побачив її ліричний герой поезії Павла Тичини «Ви знаєте, як липа шелестить»:
Ви знаєте, як липа шелестить
У місячні весняні ночі? —
Кохана спить, кохана спить,
Піди збуди, цілуй їй очі,
Кохана спить...
Я дивлюся в осіннє небо, далеке і синє, і розумію, що світ наш таки досконалий і мудрий, прекрасний і неповторний. Головне – вміти бачити, розуміти, відчувати, шукати гармонію і душевного спокою у поезії, у людях, у природі, у людських почуттях.