План до твору: дорога що нікути не вела

За селом розходилися три дороги: перша простягалася до моря, друга - до міста, а третя вела в безвихідь. Мартіно цікавився, куди та третя все-таки веде; він розпитував, але всі відповідали одне й те саме: - Ота дорога? Та дорога нікуди не веде. - А як далеко вона пролягає? - Нікуди вона не пролягає. - То чого ж її проклали? - Ніхто її не прокладав, вона була завжди. - І ніхто ніколи по ній не ходив? - Ну й упертий же ти вдався. Ми ж тобі кажемо, що там нічогісінько немає. - Звідкіля ви знаєте? Ви ж самі там ніколи не були. Мартіно так настирливо допитувався, що люди прозвали його Впертим. Він на це зовсім не ображався, а все думав про дорогу, що нікуди не веде. Скоро він підріс: сам уже вулицю переходив, не те що раніше, коли дідусь його за руку переводив. Одного ранку пішов він з дому та й подався у далекі мандри, щоб з'ясувати, куди веде таємнича дорога, покрита густим бур'яном і вся у вибоїнах. Добре, що дощу не було, а то б під ногами лежали самі калюжі. Обабіч неї височів живопліт, а потім ліс почався. Віття дерев тісно перепліталося вгорі й утворювало темну прохолодну галерею, в яку проникали лише поодинокі промінці сонця й освічували її, мов ліхтарі. Мартіно все йде та йде, а галереї нема кінця-краю. Вже в нього ноги болять і здається, що було б краще вернутися назад. Та раптом Мартіно вгледів собаку. «Де собака, там і хата,- заміркував Мартіно,- або принаймні людина». Метляючи хвостом, собака побіг йому назустріч, лизнув руку та й подріботів назад дорогою, щомиті озираючись, щоб упевнитися, чи йде Мартіно назирці. - Іду, іду,- мовив зацікавлений Мартіно. Нарешті ліс порідшав, угорі прозирнуло небо, а дорога вперлася в залізну хвіртку. Крізь грати Мартіно побачив великий замок. Усі двері й вікна в ньому були навстіж відчинені, з усіх димарів бухав дим, а на балконі стояла гарна-прегарна синьйора. Вона привітно махала рукою й гукала. - Заходь, заходь, Мартіно Впертий! - Отже, я дійшов до кінця дороги,- зрадів Мартіно.- Якби не ви, синьйоро, я б і гадки про це не мав. Мартіно відчинив хвіртку, перейшов через парк і, опинившись у замковому залі, вклонився чарівній синьйорі, що саме простувала вниз сходами. Вона була препишно вбрана,- куди тій феї чи принцесі,- й привітно всміхалася: - Отже, ти не повірив на слово? Чому не повірив, що дорога ця нікуди не веде? - Бо це нісенітниця. Хоч як багато на світі доріг, та цікавих місць куди більше. - Авжеж, була б тільки охота мандрувати. А зараз я тобі покажу замок. Було в тому замку безліч залів, заповнених ущерть розмаїтими скарбами, чисто як у тих казкових палацах, де сплять зачаровані красуні й де морські страховища  зберігають свої багатства. Були тут діаманти, коштовне каміння, золото, срібло. І в кожному залі синьйора казала: - Бери, що тобі до вподоби. Я позичу тобі воза й коней. Самі розумієте, що Мартіно не треба було при Вертався він додому з повним візком. На передку сидів дресирований собака, що вмів правити кіньми і гавкав, коли вони дрімали або збивалися з дороги. У селі хлопця вважали мертвим, а тому зустріли з великим подивом. Собака розвантажив на майдані всі скарби, мельнув двічі хвостом на прощання і, сівши на передок, зник у хмарі куряви. Мартіно пообдаровував усіх - і друзів і ворогів - коштовними подарунками. Безліч разів він розповідав про свої пригоди і завжди, як тільки кінчалася розповідь, хтось із слухачів кидався додому по візок і коня та пускався в дорогу, що нікуди не вела. Однак іще того вечора поверталися вони один по одному похнюплені: дорога для них обривалася в лісовій гущавині, далі її заступала щільна стіна дерев і тернисті хащі. І не було видно ані хвіртки, ані замку, ані вродливої синьйори. Отож, як бачите, часом буває, що скарби дістаються лише тому, хто перший нову дорогу торує. А Мартіно Впертий був першим.

Характеристики головних героїв твору «Джури козака Швайки»: Сашка, Грицька, Швайки
 Хто ж такий Пилип Швайка:
Уміння, майстерність, хист - Кращий козацький вивідник (розвідник) землі переяславської; знає мову і звичаї татар, має серед них вірних людей; ходить безшумно, безшелесно; наче нікуди не дивиться, а все бачить; бездоганно володіє зброєю і тримається на коні.
Вольові якості -Сміливий, розумний витривалий, кмітливий, відважний, рішучий; звик покладатися лише на себе.
 Сміливий, розумний витривалий, кмітливий, відважний, рішучий; звик покладатися лише на себе.
Почуттєві якості - Вірний товариш, турботливий і уважний до хлопців і братчиків, поважає літніх козаків, дослухається до їхніх порад; любить рідну землю, гарно її знає, захищає від ворогів.
Висновок: Пилип Швайка – справжній лицар, його поважають усі козаки й бояться вороги; про нього йде слава як про спритного, відчайдушного, невловимого козацького вихідника.
 Грицик та Сашко
 
 Грицик - сирота, жвавий, моторний, непосидючий, гарячковитий, має зіркі очі, знає татарську мову, пасе панську і селянську худобу, лише його любить і слухає страшний бугай Петрик.
Санько - єдиний син у матері, яка його дуже любить і опікає, мрійливий, спокійний, розважливий, визнає першість Грицика, має талант характерника,уміє подумки віддавати накази і навіювати прохання.
-Вірні друзі, ровесники, їм по 12 років, живуть у Воронівці. Смілив кмітливі, відчайдушні: володіють шаблею(дерев’яною),гарно на коні тримаються, у майбутньому стануть побратимами.

         Твір на тему: "Актуальність роману Пантелеймона Куліша                                               "Чорна рада" в наш час (198 слів)

             «Чорна рада» - роман-хроніка видатного письменника П. Куліша про не найкращі дні в історії України. У творі утверджується ідея цілісності нашої вітчизни, думки про те, що свідома інтелігенція – головний клас у суспільстві. Сьогодні наша країна також перебуває у тяжких умовах, розпорошена та роздроблена. А українці – довірливий народ, як і раніше, вірить обіцянкам представників влади.
          У «Чорній раді» гетьман Сомко - ідеалізована постать, що поєднує у собі риси прекрасного правителя та чуйної людини. Ця особистість прагнула встановити єдність та мир у власній країні, проте не мала можливості згуртувати навколо себе однодумців. Так відбувається і сьогодні: влада та дипломатія спроможні на обман, зраду, домогаючись вищих посад. У простого народу викликають симпатії лише ті, хто здатний на хитрість. Як приклад можна навести випадок з Іваном Брюховецьким. Будучи лише претендентом на державну посаду, він ходив у лохміттях, наголошуючи на своїй бідності та не витратливості. А ставши гетьманом, Брюховецький почав красуватися у нових недешевих одежах.
          Отже, твір «Чорна рада» вражає своєю актуальністю і на сьогоднішній день. Тяжкий і довгий був шлях нашого народу до віковічної мрії – соборності та незалежності. Українці вирвалися з-під ярма інших народів, проте мають ще одне прагнення – бачити у владних кріслах своєї держави мудрих і справедливих політиків, щирих патріотів нашої рідної неньки.