Будет кр які пригоди з героями траплялися, які випробування? із твору тореодори з васюківки

Я без будь-яких перебільшень можу сказати, що це найсмішніша книга мого дитинства. Ніколи не забуду той вечір, коли я в дванадцять років відкрив перші її сторінки. Мене одразу захопила мова автора та захопили герої, які так були схожі на мене. Особливу увагу привертають головні герої: Ява та Павлуша - справжні друзі, які весь час сваряться, але всеодно миряться бо є ледь не братами. Їх серця та думки ще такі чисті і щирі, що перечитуючи улюблені моменти зараз, я відчуваю всередині себе ту дитину, яку здається втратив виростаючи. 
Надзвичайно смішні ситуації : тут  і спроби прокопати метро під сараєм ,і втекти на кшталт Робінзона на безлюдний острів.Я б порадив би цей твір не лише дітям, якщо для дітей - це весела повість про витівки і пригоди двох їх ровесників та для дорослих.А коли залишалися остані рядки просто не хочеться, щоб вона закінчувалася – настільки зживаєшся з героями і проникаєшся їх пригодами та переживаннями. 
Я впевнена, що «Тореадори з Васюківки» В. Нестайка – одна з найкращих його книжок.

Для поезії М.Вороного характерні глибокі філосовські роздуми,патріотизм і гаряче бажання бачити щасливим рідний народ,рідну Україну.

У поемі "Євшан-зілля" М. Вороний порушує проблему вірності людини рідному краєві,своєму народові.Використавши легенду про перебування сина половецького хана у полоні,його забуття про рідний край і батька,поет із болем у серці звертається до людей,які відцуралися від своєї батьківщини,які,потрапивши на чужу землю,забули рідну мову.Чимало синів і дочок України блукають по світу у пошуках щастя.Це до них звернені слова поета:

Краще в ріднім краї милім

Полягти кістьми,сконати

Ніж в землі чужій,ворожій,

В славі й шані пробувати.

У поемі "Євшан-зілля" в образі ханського сина бачимо тих українців,які шанують чужі звичаї і занедбали рідний край,які забули свої звичаї.Микола Вороний задає риторичне запитання:

Де ж того євшану взяти,

Того зілля-привороту,

Що на певний шлях направить,-

Шлях у край свій повороту?!

Роздумуючи над поемою,я пригадала слова Т.Шевченка "Хто матір забуває,того Бог карає".Я переконана,Що горе тій людині,тому народові,який забуває своє коріння,свою мову,не дбає про свою країну.Тому проблема вірності людини рідному краю і народу не може не хвилювати людство у будь-які часи.

Ми,молоде покоління,піднімаємось у своєму духовному і національному зрості,крокуючи шляхами розбудови самостійної України,віддаємо всі сили на благо нашої країни,мріємо про свій вагомий внесок у цю справу.Ми любимо свою Батьківщину,свій народ,свою мову,а тому такі близькі нам слова поета:

За честь і правду все віддай,
Коли ти любиш рідний край!

Я гадаю,що тільки людина-патріот має право бути громадянином своєї нації,свого краю.Отже,я закликаю своїх ровесників бути вірними своєму народові,своїй країні.

Якби ви знали паничі, 

Де люди плачуть, живучи,

То ви б елегій не творили

Та марне бога б не хвалили,

На наші сльози сміючись.

За що, не знаю, називають

Хатину в гаіі тихим раєм.

Я в хаті мучився колись, 

Моіі там сльози пролились,

Найперші сльози! Я не знаю,

Чи єсть у бога люте зло, 

Щоб у тій хаті не жило?

А хату раєм називають!

 

 

Не називаю іі раєм,

Тіі хатиночки у гаіі

Над чистим ставом край села

Мене там мати повила

І, повиваючи, співала

Свою нудьгу переливала

В свою дитину... В тім гаю

У тій хатині, у раю,

Я бачив пекло. Там неволя.

Робота тяжкая, ніколи не дають.

Там матір добрую мою

Ще молодую- у могилу

Нужда та праця положила.

Там батько, плачучи з дітьми

(А ми малі були і голі)

Не витерпів лихоі долі

Умер на панщині. А ми

Розлізлися межи людьми,

Мов мишенята.Я до школи-

Носити воду школярам

Брати на панщину ходили, 

Поки лоби іім поголили!

А сестри! Сестри! Горе вам,

Моі голубки, молодіі!

Для кого в світі живете?

Ви в наймах виросли чужіі,

У наймах коси побіліють, 

У наймах, сестри, й умрете! 

Це уривок Т.Г.Шевченко Якби ви знали, паничі.