Твір на тему: «життя т.шевченка – подвиг, який вартий на велику пошану»

Життя Тараса Шевченка — це подвиг, перед яким я схиляюсь

Твори геніальних поетів ніколи не бувають прочитані до кінця. Що більше пізнаєш справжнього Шевченка, то більше в його творах знаходиш незвіданого. Його феномен залишається до кінця не пізнаним. А чари його слова, мені здається, не будуть розгадані ніколи. Такою самою мірою, як і загадка його генія, хвилює нас його життєвий шлях. Схиляєшся перед силою його духу, характеру.

Трагічною була його доля. Сирітство, поневіряння в наймах, жодної рідної душі поруч. І це в період життя, який вважають найсвітлішим, найщасливішим. Одна-однісінька за все життя усмішка долі — звільнення від кріпацтва. Яким треба було бути сильним і цілеспрямованим, щоб за кілька років надолужити те, що набувається десятиріччями: здобути освіту, оволодіти майстерністю художника, а потім шляхом самоосвіти стати одним з найосвіченіших людей свого часу. Він вільно володів французькою і російською мовами. Його знання з історії, українського фольклору, літератури, української мови по-справжньому енциклопедичні. Справжній подвиг Шевченка я вбачаю в тому, що він став основоположником української літератури, національної мови.

Та життя готувало йому все нові й нові випробування. Десять років заслання. Його переслідували, кинули в нелюдські умови. Тяжко хворий, він мусив витримувати муштру солдатчини, йому забороняли писати, читати, малювати. Та зламати його героїчний дух не вдалось: "Караюсь, мучусь, але... не каюсь!".

Як часто люди сьогодні в сірій тяжкій буденщині повсякденного життя відступаються від високих ідеалів, черствіють, байдужіють, думають тільки про власний достаток. Чи ж не подвижницьким є життя Шевченка, який найменше думав про себе? Він завжди турбувався про народ, долю України. Власна доля? Що вона порівняно з долею рідної Вітчизни?

ответ: Великі руські князі Володимир і Ярослав сприяли зміцненню Давньої Русі. Князювання Ярослава може називатися продовженням Володимирового як з відносин київського князя до підлеглих землях, так і по сприянню до розширення в Русі нових початків життя, внесених християнством.

Володимир і його син Ярослав Мудрий - найбільш яскраві представники свого роду.

Володимир Святославич (близько 960-1015)

Походження

Князь Володимир був сином рабині та князя Святослава Ігоровича. Княгиня Ольга вигнала його мати, а оскільки за звичаями хлопчик мав право спадкування, він залишився в Києві під її наглядом. Вихованням Володимира займався старший дружинник, дядько по матері Добриня.

Новгородський період

Володимир був третім сином Святослава Ігоровича, тому, коли той ішов на війну з Візантією, він залишив Володимиру-Новгород. Його військовим наставником залишався все той же Добриня.

Київський період

Объяснение: Сойдёт?

Князь люботинський куняв у кріслі, заколисаний мушиним дзижчанням, у сни занурений, наче у мутну, теплу воду, і снилися йому війни, переможні походи, руїни здобутих фортець, довгі вервечки полонених. Були це особливі сни, бо з’являлися вони лише в полудень, а вночі ніколи…». Князь «оголосив по всьому князівству наказ, щоб ані одна душа не важилася в полудень потривожити його супокій» «Жоден володар ніколи не змириться з тим, щоб на його землях жило якесь чудовисько. І дарма — чинить воно руйнації чи так от, як ти, книги почитує, — мусить бути убите». Князь так плекав сни про «війни, переможні походи, руїни здобутих фортець, довгі вервечки полонених» «Спокій і затишок запанували в князівстві, і полудень став богом, якому хоч і молилися, проте жертву приносили зовсім маленьку, майже непомітну жертву, а в нагороду здобули нудьгу, котра, мов іржа меч, пороз’їдала душі люботинців, а що ті одвикли боронитися, запанувала вона безроздільно, викликаючи неймовірну лінь та розмореність. Здавалося, всі люботинці тільки для того й живуть, щоб виспатись, і якщо не закинули вони ще своїх ремесел та господарок, то тільки тому, що, не забезпечивши здорової їжі, не мали вони й здорового сну». «Раніше князь утримував невелике військо, та, оскільки не було війн і воно влітало йому в дзвінкий гріш, розпустив його» «Ти диви! Господи, чим я віддячу тобі за ласку твою? – вклякнув під образами й а як устав з колін, то радість світилася в його очах, а плечі розправилися, наче й не згорблювалися ніколи. Так і оголосіть: хто переможе дракона – пошлюбить князівну і сяде на престолі. Бій з драконом – святе діло. Тут народ валом повалить. Проти цього лицарі не встоять. Я впевнений, що вони тільки-но цюю вість зачують, враз усі бенкети закинуть, за мечі візьмуться та жирок позганяють.»