Про який твір живопису йдеться в оповіданні усмішка скажите надо+/**-+-+/+-/-//-*//+///-=/-=-

На головному майдані черга постала ще о п'ятій годині, коли за вибіленими інеєм полями співали далекі півні та ніде не було вогнів. Тоді довкола, серед розбитих будівель, пасмами висів туман, але тепер, о сьомій ранку, розвиднілось, і він почав танути. Уздовж дороги по двоє, по троє підшиковувалися до черги ще люди, яких привабило до міста свято та базарний день. 
    Хлопчисько стояв одразу за двома чоловіками, які гучно розмовляли між собою, але у чистім холоднім повітрі звук голосів здавався удвічі гучнішим. Хлопчисько притупцьовував на місці і дмухав на свої червоні, у саднах, руки, позираючи то на брудну, з грубої мішковини, одежу сусідів, то на довгий ряд чоловіків та жінок попереду. 
    - Чуєш, хлопче, а ти що тут робиш так рано? - мовив чоловік за його спиною. 
    - Це моє місце, я тут чергу зайняв,- відповів хлопчик.
    - Біг би ти, хлопче, звідси та поступився своїм місцем тому, хто знається на цій справі! 
    - Облиш хлопця,- втрутився, різко обернувшись, один із чоловіків, які стояли попереду. 
    - Я ж жартую,- задній поклав руку на голову хлопчиська. Хлопчик похмуро скинув її. - Просто зважив: дивно це - дитина, так рано, а він не спить. 
    - Цей хлопець знається на мистецтві, зрозуміло?- сказав захисник, його прізвище було Грігсбі.- А як тебе звуть, хлопче? 
    - Том. 
    - Наш Том, вже він плюне як слід, вцілить, правда, Томе? 
    - Авжеж! 
    Сміх покотився людською шеренгою. 
    Попереду хтось продавав гарячу каву у тріснутих чашках. Глянувши туди, Том побачив маленьке жарке вогнище та юшку, що булькотіла в іржавій каструлі. Це була не справжня кава. її заварили з якихось ягід, зібраних на ланах за містом, та продавали по пенні за чашку зігріти шлунок, але мало хто купував - мало кому дозволяла кишеня. 
    Том кинув погляд туди, де черга зникала за зруйнованою вибухом кам'яною стіною. 
    - Кажуть, вона усміхається,- сказав хлопчик. 
    - Еге ж, усміхається,- відповів Грігсбі. 
    - Кажуть, вона зроблена з фарби та полотна. 
    - Правильно. Саме тому і здається мені, що вона не справжня. Та, справжня, я чув, була на дошці намальована, у давню давнину. 
    - Кажуть, їй чотириста років. 
    - Якщо не більше. Коли вже так казати, нікому не відомо, який зараз рік. 
    - Дві тисячі шістдесят перший! 
    - Правильно, так кажуть, хлопче, кажуть. Брешуть.  трьохтисячний.п'ятитисячний. Звідки нам знати! Стільки часу самісінька веремія була... І лишилися нам лише уламки... 
    Вони човгали ногами, поволі просуваючись уперед по холоднім камінні бруківки. 
    - Скоро ми її побачимо?- сумовито протяг Том. 
    - Іще кілька хвилин, не більше. Вони обгородили її, повісили на чотирьох латунних стовпцях оксамитову мотузку, все як слід, щоб люди не-підходили надто близько. І 

У оповіданні Р. Бредбері «Усмішка» йдеться про знамениту картину Леопарді так Вінчі «Мона Ліза», про її загадкову усмішку

Якось одного погожого ранку, під час зимових канікул, Максимко з Сашком вирішили змайструвати годівничку. Знайшли потрібний інструмен, дощечки, цвяхи та й взялися до роботи. Гарна вийшла годівничка. Вирішили хлопчики повісити її в парку на невеличке деревце, біля якого вони часто грають в ігри. Насипали зерничка, різних насінинок, навіть маленькі шматочки сальця не пошкодували для пташок.
         Аж ось і Оксанка прогулюється парком, та й побачила, як її товариші в годівничку зерно насипають. Схотілося і їй почастувати ласощами пташечок. Раптом прилетів снігур і почав пурхати перед дітлахами. А ось іще один... Радіють дітки, що буде чим поласувати зимового часу і їхнім новим пернатим друзям!

Твір М. Коцюбинського "Дорогою ціною" нагадує про віковічні традиції боротьби народу за волю. Остап вирішує втекти від лихого пана за Дунай, залишивши на самоті хворого дідуся. Він готовий полягти, аби здобути для всього українського народу мир і спокій. На шляху до здобуття волі Остапа супроводжує палке кохання до привабливої Соломії. Соломія одразу його покохала. Задля Остапа вона вбралася у штани і відрізала косу. Вона переборола всі труднощі небезпечної подорожі, рятує його від загибелі в плавнях і безстрашно кидається відбивати його від турків, жертвуючи власним життям. 
Але ціна волі надто висока: половина Остапа лежить на дні Дунаю, а друга чекає на об'єднання з нею. Наприкінці Остап вже старий дідусь, але вільний. 
Коцюбинський написав шедевральний твір в історії української літератури. Це оспівування героїчної боротьби української народи за волю, уславлення тих, хто ніс у своєму серці невгасиме полум'я ненависті до гнобителів та любові до свободи.