))произведение идеал человека в творчестве леси украинки(твір на тему ідеал людини в творчості лесі українки)

Поетична творчість Лесі Українки стала своєрідним висвітленням гідного начала в людині, її прагнення до боротьби проти жорстокості та свавілля можновладців. Наче кинуті в збайдужілі серця учасників цієї боротьбі іскри вогнища Прометея, її вірші запалювали серед людей вогонь нескореності долі, допомагали знайти єдиний вірний шлях в майбутнє, який приведе до кращого, вільного та незалежного життя.

Безсмертна творча спадщина Лесі Українки стала неоціненним внеском не тільки в українську літературу, а й культуру усього прогресивного людства. В українській поезії вона стала продовжувачкою, а точніше, спадкоємницею українського генія Т . Шевченка та вогненної поезії І. Франка. Ще один відомий митець української літератури М. Рильський вважав Лесю Українку «не тільки найбільшою жінкою-письменницею в світі, а й одним з найоригінальніших світових поетів».

Перші кроки талановитої української письменниці у чарівний світ літератури були схожі на весняне пробудження природи після довгого зимового сну. Вже в перших своїх поетичних збірках вона шукала свій естетичний ідеал. Яким повинен бути справжній митець, що він винен принести людям, яке слово винен зронити? Вже тоді у рядках її віршів з’явилися і «безжалісні мечі», і «вогнисті блискавки», і багато інших, не менш яскравих порівнянь поетичних творів зі справжньою зброєю, потрібною у боротьбі проти поневолювачів українського народу. Леся Українка щиро вболівала через те, що не має можливості і сама зі зброєю в руках примкнути до лав борців за краще майбутнє рідної землі. Мабуть, тому увесь вогонь своєї душі вона вклала в слово – єдину доступну їй зброю:

«Тільки життя – за життя! Мріє, станься живою!

Слово, коли ти живе, статися тілом пора».

Участь у визвольній боротьбі письменниця вбачала у служінні рідному народові через власний внесок у розвиток української літератури і культури. Вона була впевнена, що поет, у першу чергу, повинен бути лицарем та захисником скривджених і поневолених. Наприклад, у своїй поемі «Давня казка» Леся Українка каже:

«Не поет, хто забуває

Про страшні народні рани,

Щоб собі на вільні руки

Золоті надіти кайдани!»

Коли знайомишся з поетичної творчістю Лесі Українки, стає зрозумілим, що свій ідеал письменниця створювала на основі власних філософських поглядів та політичних переконань. Звідси її розуміння того, що справжня поезія – це велика сила, яка здатна до знедоленим у боротьбі проти тиранії, здатна до людині визначитися у вирі історичних шляхів та переплетінь доль. Своїм обов’язком Леся Українка вбачала «сіяти квіти на морозі» і доти поливати їх гіркими сльозами, доки не розтане лід зла і гніту, доки не зійдуть квіти щастя. Вона усе своє життя підіймала «на гору круту крем’яну» важкий камінь і робила це з усмішкою на вустах, усе життя шукала «зірку провідну, ясну владарку темних ночей», яка б освітила шлях українського народу до щастя. Вона була упевнена, що справжній митець повинен у будь-яких обставинах разом із народом переживати і страждання, і сум, і радість.

Софійка, головна героїня твору, часто читає й перечитує відому казку про Русалоньку, яка вірно любила принца, врятувала йому життя, але так і не змогла стати для нього єдиною коханою. Дівчинка вимріяла для себе такий образ і бачила в особі однокласника Вадима Кулаківського прекрасного принца. Софійка відкрила, що стара шафа — це портал, який, міг перенести у минуле. Щоб позбавити рід Кулаківськіх від прокляття, дівчинка мандрує минулим, своїм втручанням змінює долі людей, які жили багато років тому, і сучасників.

Сніжана— тітонька Софійки, доросла мрійниця. Сніжана, давно попрощалася з дитинством, але здатна по-дитячому мріяти. Вона добре розуміє племінницю,- адже й сама вірить у те, що коралі можуть принести щастя, адже вони передавалися від покоління до покоління протягом декількох століть.

Сашко- сусідський хлопчак із багатодітної сім’ї, рідко відвідує школу, адже змушений заробляти хоч якісь гроші, щоб до матері прогодувати сестричок.

                                       Другорядні

Іра – дочка Валентина, яка мешкає в Києві, графському маєтку

Васюня – майже 40 років провів у погребі, переховуючись від відповідальності за дезертирство.

Яків – помер, вдавившись картоплею на чужому обіді, а свою дружину Лизавету замордував голодом

Клава – хвороблива жінка, перша власния коралів

Гордій – обманом заволодів чужими землями, обдуривши Данила Міщенка.

Ірка Завадчук – антагоністка Софійки, експресивна, провокативна, постійно привертає до себе увагу

Валентин – виявився непорядним, бо вже покинув двох жінок із дітьми, і не піклувався про них.

Как смогла,тебе .

Объяснение:

ответ:Я думаю, щоб говорити про Олену Телігу, потрібно говорити про її покоління. Ставши емігрантами, вони виховувались в умовах інших, тобто, у вільних умовах, в умовах, коли тодішній президент Чехословаччини Масарик прихистив українські інституції, такі як Український вільний університет, Високий педагогічний інститут імені Драгоманова. Ці молоді люди, по-перше, здобували освіту в цих вільних установах. А друге: вони думали про те, якою має бути їхня участь у боротьбі за українську державу.

Я завжди кажу, що гасло Олега Ольжича «Доба жорстока, як вовчиця» найбільше підходило до цих людей, бо вони зрозуміли, що за державу треба боротись, і не тільки боротися, але й класти своє життя. Тому виховалася оця плеяда в першу чергу в Празі, там заснувалася ціла група, так звана «празька школа».

Объяснение: