Чи погоджуєтеся ви, що життя плинне -щастя це мить, а мить, частинка вічності напишіть будь ласка твір, буду вдячний, чередній обсягом.

Так я погоджуюсь. В нашы дні час плине дуже і дуже швидко,що невстигаєш озирнутися , а вже пройшов день, а потім, місяць і рік.Коли ти радієш ти забуваєш про все і ця мить начебто розтягується і при тому проходить дуже швидко. Коли людина чомусь радіє таку,що перехоплює подих вона про це ніколи не забути бо це буде жити в ній вічною Про те що час плине, і шастя,і вічніть про це багато нетраба говоритию. Як написав Омар Хаям: Ми зібрання ляльок
Нас крутять як хотять
Небесний витівник 
На килимку життя
Ми витанцьовуєм 
Це правда а не казка
А потім падаєм у ящик небуття
Цей рубаї говорить про ту мить яку не треба упустити,що память має бути вічною

Інспектор зображений як «значна особа», яка здійснює «компетентну перевірку» в одній з сільських шкіл:

«Пан Куценко років 25-30 був волосним писарем, а жінка його торгувала бакалією. І в писарстві, і в крамарстві йому так пощастило, що через десять років він мав уже свою крамницю в повітовому місті і, потроху посуваючись угору, зробився з писаря значною особою в місті. Недавнечко він був міським головою, а тепер директором повітового банку, що через його ж шахрайства незабаром мав впасти, і разом він — член земської управи і шкільної ради,— тим і їздить він по сільських школах на екзамени яко голова "екзаменаційної комісії". »

Удаючи із себе пана, інспектор Куценко змішує російські та українські слова, а сама його мова характеризується невмінням правильно будувати речення, алогізмом. Строгість виконання інспектором своїх обов'язків раптово зникає після пропозиції батюшки «закусить», де під горілку має підписатися екзаменаційний протокол.[2]Бикова Л. Образ учителя у творчості Бориса Грінченка

Объяснение:

не знаю искала долго, может чем-то

Я дуже люблю свою Батьківщину Україну. Кажуть, що це - ще одна звичайна країна. Але ні. Україна прекрасна по-своєму. Її мальовничі краєвиди, золоті поля, червона калина. Все це тут. Я не жалію, що живу в цій країні, бо вона одна така.

Ненька вчила мене, що Батьківщина в тебе одна, саме тут я народився (народилася.), в Україні. Ніяка Амерка, Канада чи Франція не зможе замінити мені Україну. Я її люблю аж до крові, аж до сліз. Сподіваюсь, що Україна буде такою ж файною, як зараз. Ми можемо думати, що живемо на дні і все погано, але ні! Деякі не бачать тієї краси. Але додам від себе.. Україну треба не тільки бачити і жити в ній, а відчувати її, всім серцем.

Я відчуваю свою Батьківщину і дуже її люблю!