Твір (10-12речень) "творчість у житті людей"

У кожної людини є багато різноманітних талантів. Але є один з них, який повторюється у кожної людини, це талант творити. З самого дитинства у нас просипається цей дивовижний талант, ми починаємо творити на листку паперу, що переростає у ціле захоплення. 
 Насамперед- творчість це діяльність,спрямована на створення якісно нових, невідомих раніше духовних або матеріальних цінностей. кожний розуміє під цим поняттям зовсім різні речі, наприклад для когось творчість це малювання, створення висот художнього мистецтва; для когось- написання поем, віршів, захоплюючих оповідань; хтось вважає творчістю створення будинків, проектування моделей квартир, саду. На різних прикладах бачимо, що творчість для кожної людини має своє, особливе значення. 
 Наукові джерела описують творчість як щось «нове», створення нового продукту. І далі йдуть пояснення про здібності, вміння, талан і геніальність.  Як на мене, творчість є повсякденням кожної людини – від малюка до глибокої старості. Творчість закладена в нас від народження, бо ми самі є творінням – батьків, Природи чи Бога. Творчість нерозривно пов'язана з талантом. Починаючи творити людина розвиває, відкриває свій, можливо ще доти не розкритий, талант.
 Для мене творчість- це щось легке, невимовно красиве, з до якого можна створить щось з нічого. Мене завжди вражали люди з тим чи іншим умінням творити щось нове, зовсім не відоме ще сьогоденному світу. У загальному висновку можемо побачити, що творчість завжди супроводжує  людину на протязі всього життя.

Твір Всеволода Нестайка «Тореадори з Васюківки» мене дуже зацікавив. Перші ж прочитані сторінки викликали у мене щирий сміх, адже твір був дуже цікавий, захоплюючий та наповнений колоритом справжнього безтурботного життя дітей. І все це разом справляло враження, наче автор пишучи цей дитячий роман сам був у віці головних героїв твору Павлуші і Яви, настільки щиро були передані усі переживання та емоції головних героїв Всеволодом Нестайком. Усі пригоди, які відбувалися з героями цього твору, я переживала разом з ними, так само відчуваючи радість або сум, переживання або впевненість. Прочитавши цей твір, я дещо змінила свій погляд на життя, багато чого зрозуміла і навчилася багатьом людським цінностям, а саме: щирості у почуттях, відданості у дружбі, а ще не втрачати почуття гумору і пам’ятати , що будь-які проблеми завжди можна вирішити. Тому я раджу читати цей твір не тільки дітям, а й дорослим, бо саме в ньому ви можете знайти те, чого вам не вистачало у житті. Я писала такое НА УКР лит недавно

Стоу була вчителькою й активною аболіціоністкою. Головним персонажем свого роману вона зробила дядька Тома, старого чорношкірого раба, відданого своїм білим господарям. Роман, написаний у дусі сентименталізму, зображує реалії життя рабів, водночас проводячи думку, що християнська любов здатна здолати навіть таке негативне явище, як рабство.

Роман став одним із бестселерів XIX століття, другою за кількістю продажів книгою після Біблії. Вважається, що він сприяв зростанню руху аболіціоністів у 50-x роках XIX століття. За перший рік після публікації було продано 300 тис. примірників тільки в США, понад мільйон у Великій Британії. Через три роки після публікації його вже називали «найпопулярнішим романом нашого часу» . Існує легенда, що на початку громадянської війни в США Авраам Лінкольн зустрівся із Стоу і проголосив: «Ви і є ця сама маленька жінка, що почала цю велику війну?». Однак відомості про цю зустріч і слова Лінкольна з'явилися в пресі тільки в 1896 році й, можливо, були зумовлені бажанням тогочасних інтелектуалів підкреслити роль літератури в сприянні суспільним змінам.

Книга та поставлені за її мотивами п'єси до утвердженню й популяризації стереотипів чорношкірого населення США: годувальниці-негритянки, чорношкірих дітей та дядька Тома як сумлінного багатостраждального слуги, вірного своєму господарю чи господині. З часом ставлення американців до таких стереотипів змінилося, вони стали сприйматися як образливі, що дещо затьмарило історичне значення книги як «важливого антирабовласницького знаряддя».

Джерела

Стоу народилася в Коннектикуті й викладала в Гартфорській жіночій академії, водночас беручи активну участь в русі за скасування рабства. Свій роман вона написала у відповідь на другий акт про рабів-втікачів 1850 року. Більша частина книги була написана в Брансвіку, штат Мен, де в Боудін-коледжі викладав її чоловік Калвін Елліс Стоу.