Шляхи виришення конфликту в кайдашевий симьи ! !

 Головне для розв'язання цього конфлікту, на мою думку, є усвідомлення його причини. Основною ж причиною конфлікту між старшими та молодшими Кайдашами є нескінченна суперечка за "моє" і "твоє", дрібновласницькі інстинкти Кайдашів. Внаслідок сутичок і боротьби за приватну власність люди стають жорстокими, жалюгідними, руйнують родинні зв'язки, плямують власну гідність та близьких їм людей.

Але є, на мій погляд, тут ще один аспект — віковий: старість не хоче поступатися своїми позиціями молодості. Чесно кажучи, глибоко в душі мені дуже жаль старих Кайдашів, що весь свій вік працювали, примножували добробут, ростили синів. Їм, цим вже дорослим синам, врахувати б це, але вони впевнено будують своє життя, де на батьківське "моє" вони відповідають гострим опором. Та їх теж можна зрозуміти, бо в перші десятиріччя після скасування кріпацтва свідомість селян зазнала суттєвих змін, що внесли в життя темного, забитого віками панщини народу нові капіталістичні порядки. Важко до них пристосовується родина Кайдашів, що складається з двох поколінь. Думаю, крім двох названих причин конфлікту ("моє" — "твоє" та "старість — молодість"), автор висвітлює ще одну: протиріччя між старим і новим ладом. Саме соціально-побутове середовище спотворює характери героїв повісті, що стикаються у конфлікті "батьки та діти".

Бiлочка восениЛіна КостенкоНа гіллячках, на тоненьких,
Поки день ще не погас,
Сироїжки та опеньки
Білка сушить про запас.Так нашпилює охайно,
Так їх тулить на сосні
І міркує: а нехай-но
Ще побудуть тут мені!Поки дні іще хороші,
Поки є іще тепло,
А як випадуть пороші,
Заберу їх у дупло.Буде холодно на дворі,
Сніг посиплеться з дубів,
Буде в мене у коморі
Ціла в’язочка грибів!Але білочці не спиться.
Дятел стукає: тук-тук!
Щоб не вкрала їх лисиця
Або хитрий бурундук.Нарядилась осіньМ. ХоросницькаНарядилась осінь
В дороге намисто,
Золоте волосся
Розплела над містом.
Кольорові фарби
Вийняла з кишені
І малює осінь
Жовтім по зеленім.
Здогадатись можна
В парку по деревах:
Є червона фарба
В неї і рожева...
Ще й відтінків різних
Безліч осінь має,
А стрункі ялини
Боком обминає...
Їй не шкода фарби
Й часу ні хвилини -
Колються нікчемні
Сосни та ялини
Ти скажи нам, сонечко,
Чом тепер не грієш,
А на жовтім листячку
Золотом яснієш?
Посміхнулост сонечко:
-Що на це сказати?!
Попросило літечко
Осiнь привітати!

Василь Симоненко написав чудову віршовану казку «Цар Плаксій та Лоскотон». Вона цікава та легко читається. Два головні герої казки зовсім різні. Мені не подобається злий цар Плаксій, він несе темряву суму. Мене захоплює веселий Лоскотон, який приносить світло радості людям.     Дядько Лоскотон має добре серце, він любить дітей, прагне робити тільки добрі діла, допомагає іншим. Терплячість допомагає переносити ув’язнення, а мужність та сміливість - перемогти всі безглузді заборони царя. Дорослі та діти люблять Лоскотона, бо він несе людям справедливість, радість і «приходив до усіх голосний та щирий сміх». Автор так описує його : «мав він вдачу теплу й щиру, ще й лукавинку в очах».     Зовсім іншим ми бачимо Плаксія: «голова його – мов бочка, очі – ніби кавуни». Цар любить тільки владу, прагне, щоб слуги тяжко працювали на нього. Сльози лиються з його очей, тому він бажає іншим тільки суму. Народ не любить свого нелюдяного правителя, який є злий та розлючений на усіх. За спиною гвардії він був сміливий, а сам на сам – страшенний боягуз: «раптом цар упав на трон», коли побачив у палаці Лоскотона.       Цар від лоскоту лопнув, втекли його сумні діти, тому закінчився сум в «красі-країні з дивним ім’ям Сльозолий. А дядько Лоскотон «живе й понині, дітям носить щирий сміх».