Доведи, що твір "як тебе не любити, києве мій! "-пісня

«Як тебе не любити, Києве мій!» — пісня композитора Ігоря Шамо на слова поета Дмитра Луценка, написана в 1962 році. Перше публічне виконання відбулося 27 травня 1962 року (Юрій Гуляєв).

З листопада 2014 року офіційний гімн Києва.

Зміст  [сховати] 1Історія створення2Виконавці3Пам'ять про пісню4Цікаво5Примітки6ПосиланняІсторія створенняПерше масове виконання офіційного гімну Києва. 30 травня 2015

Пісню про Київ замовили Шамо і Луценку до Дня міста Києва. Вперше вона прозвучала 27 травня 1962 року. Музику Ігор Шамо написав за одну ніч, а вірші до пісні Дмитро Луценко складав майже місяць.

За спогадами дружини Луценка Тамари, після слів «де колишуться віти закоханих мрій» ніяк не народжувався рядок. Тоді композитор і поет вирішили прогулятись. На вулиці раптово вони почули фразу від хлопця, що залицявся до дівчини: «Ну як тебе не любити?». Одразу Луценко і використав її, завершивши куплет.

Після першого виконання пісня перетворилась на неофіційний гімн Києва.

13 листопада 2014 року за пропозицією секретаря постійної комісії з культури та туризму, депутата Київради VII Павла Бригинця на сесії Київради депутати одностайно підтримали рішення про затвердження гімну міста «Як тебе не любити, Києве мій»

Виконав

Першими виконавцями пісні стали популярний баритон, на ту пору соліст Київського оперного театру Юрій Гуляєв та Костянтин Огневий.

Пісню включали до свого репертуару відомі співаки, зокрема, Микола Кондратюк і Дмитро Гнатюк. 2008-го дует «Барселона» після блискучого виконання пісні «Києве мій» отримав «срібло» на конкурсі «Нова хвиля» в Юрмалі.

У 2011-му був виданий альбом українських пісень у виконанні Юрія Мамчука «The Heart of Ukraine», до якого, серед інших, увійшли пісні «Як тебе не любити, Києве мій!», «Рідна Мати Моя», «Дивлюсь я на небо»[4].

Пам'ять про пісню

2012 року «Укрпоштою» здійснено спецгасіння на художньому немаркованому конверті з нагоди 50-річчя написання пісні «Як тебе не любити, Києве мій».

На Камерній, великій сцені Національного театру імені Івана Франка у постановці режисера Олександра Білозуба йде однойменна вистава, у якій у виконанні драматичних акторів під акомпанемент оркестру звучать пісні і вірші, присвячені Києву

Цікаво[ред. • ред. код]

Під час святкування Дня Києва 30 травня 2015 року на Софійській площі близько 3 тисяч учасників разом із міським головою Віталієм Кличком взяли участь у встановленні всеукраїнського рекорду із наймасовішого виконання цієї пісні. Акомпанував естрадно-симфонічний оркестр Київ Классик

Фрагмент мелодії пісні звучить на курантах на Майдані Незалежност

З Шевченкового дитинства особливо запам’ятовується історія розвідування залізних стовпів, на яких тримається небо. Про ті залізні стовпи, мабуть, усі чули. Але наважився шукати їх тільки малий Тарас. Чумаки, які відвезли хлопця назад додому, поставилися до його пошуків добре. Але чи могли вони подумати, що все життя він шукатиме стовпи, на яких тримається небо на нашій грішній землі?

Він ті стовпи відкриє і покаже, що на них тримається людина і людський світ. Він поставить їх в основу нової української літератури. Духовну основу. Він оспівав Любов і Красу, Добро і Правду, щоб ми зробили те своєю вічною піснею. Якою великою очисною силою мала пройти в народі його пісня, щоб у нелюдських умовах рятувати людину: «Умийтеся, образ Божий багном не скверніте!». І ніхто не допитувався, «хто він такий, щоб учити»...

Повість В. Нестайка "Тореадори з Васюківки" вражає динамічністю подій. Не встигає закінчитися одна пригода з її головними героями, а вже починається інша. І щоразу фантазерам Яві та Павлуші, які сплутали вигадки з дійсністю, доводиться виплутуватися з комічних ситуацій.

Вони захоплено уявляють, як відбудеться вперше в історії Васюківки таке вражаюче видовище, як бій биків. Подивитися на тореадорів Івана Реня і Павла Завгороднього приїдуть з усієї України, їх покажуть по телевізору. Але що поробиш, якщо корова Контрибуція не розуміє добрих намірів сміливих тореадорів і заганяє їх у багно.

Відважні Ява і Павлуша готові врятувати сільського винахідника й умільця Фарадейовича. Але й ця пригода завершується комічно: вибухає не бомба, а глиняний глечик. Хлопці вкотре потрапляють у халепу. Замість винагороди їм доводиться ліквідовувати сліди свого перебування у хаті Фарадейовича.

Даремно не розуміють добрих намірів "тореадорів" ні їх рідні, ні односельці. Але друзі чужої іронії не сприймають. "От хлопці! Орли! Соколи! Гангстери, а не хлопці!" — каже про них дід Саливон. Ява і Павлуша сприймають дідові слова "за чисту монету". Вони згодні, щоб всі про них так говорили, щоб слава гриміла на всю Васюківку. Хоч слава про них і так гримить.

Захоплюючий сюжет повісті побудовано так, що розв'язка пригод виникає несподівано, коли її не чекаєш. Можливо, це трапляється тому, що "життя — заплутана і складна штука". Хто може наперед знати, що свиня провалиться в підземний хід і зруйнує метро? Хіба є щось страшне в лісовому птахові? А лектор, який читав лекцію про виховання дітей у сім'ї, ненароком впаде зі сцени та ще й виллє на себе воду з графина.

Може, саме завдяки цій сплутаності життя, починаєш розуміти, хто твій справжній друг. Мабуть, автор повісті недаремно використав такий веселий епізод для розповіді Павлуші про те, як він потоваришував із Явою. Бо саме в непередбачуваних випадках найкраще проявляється характер людини.

Через цю веселу Павлушину оповідку письменник розкрив сувору дійсність: зразковий Стьопа не тільки підбив хлопців завалити свого ровесника кавунами, а ще й покинув його напризволяще, а вигадник Ява, який навіть другом Павлуші не був, не побоявся грізного діда Саливона, став рятівником.