Інтонація його оповідань настільки невимушена, природна, мова їх настільки барвиста, багата на гумористичні порівняння й епітети, настільки витримана в дусі "язикатої сільської баби" ("сільська баба так чесне язиком, як кресалом, що аж посиплються іскри поезії", - пише в одній зі своїх статей)". мові чиїх творів дано високу оцінку в наведеному фрагменті? а) і. котляревського б) і. нечуя-левицького в) г. квітки-основ'яненка г) т. шевченка д) п. куліша (соняшник 2018)

Правильна відповідь - "б" (Нечуя-Левицького). Наведена цитата взята зі статті Нечуя-Левицького, в якій він відстоював необхідність демократизації літературної мови. "Сільська баба так чесне язиком, як кресалом, що аж посиплються іскри поезії. Синтаксис її мови буде шаткований, повний викрикників, не розвитий граматично, але живий, іскряний." 

Він сам майстерно вживав такі засоби виразності, особливо у гумористичних повістях про бабу Параску і бабу Палажку, наприклад: «Не можна бабі Парасці вдержатись на селі» (1874), «Благословіть бабі Палажці скоропостижно вмерти» (1875) та інші. Ці повісті були дуже тепло прийняті критикою.  Особливо критики відзначали  неймовірно виразну та "живу" мову персонажів, а також майстерність автора в їх описанні.

Чи подобається вам знайомитися у трамваях? Багато з вас, напевно, дадуть відповідь: ні, не подобається. А от я із задоволенням познайомився із Катрусею саме у трамваї. Знайомство це не було звичайним. До появи Катрусі у вагоні мене не було поруч, але завдяки тому, що була холодна осіння пора і вікна трамвая запотіли, Катруся вирішила розважитися. Вона намалювала пальцем на віконному склі хлопчика і навіть подарувала йому кумедні окуляри.
Цим хлопчиком був я, у мене вже було ім'я — Ха-еФ. Зрозуміло, що мені не хотілося розлучатися з дівчинкою. Коли Катруся вийшла з трамвая, я попрямував за нею. Звісно, дівчинка здивувалась, що в житті трапляються такі пригоди, коли малюнок раптом оживає. Ми стали друзями і уклали угоду, що я поселяюся в її альбомі малюнків і допомагатиму їй. Щоправда, потім, коли настав час йти на урок і показувати вчителеві малювання альбом, Катруся збентежилась. Непоказний хлопчик на альбомному папері не був передбачений класним або домашнім завданням, і вчитель, певно, не схвалив би появу такого малюнка. Але я рішуче відмовився залишати альбом. Коли вчитель побачив мене, він здивувався, поставив поруч зі мною знак питання: мов, що це за дитячі пустощі? Ми вирішили з Катрусею обміркувати, де мені жити і в чому можу бути їй корисним.
— Знаєш, Катрусю, — запропонував я, — я зможу оселитися на будь-якій книжковій сторінці і, переходячи з однієї сторінки на іншу, дізнаватимуся про зміст книжки і переказуватиму тобі.
— А уявляєш, Ха-еФчику, скільки нам задають читати на уроках літератури? Чи під силу буде тобі таке навантаження? Адже ти все ж таки набагато менший од мене, — відповіла Катруся.
— Мені ні для чого бути великим, — відповів я, — хоча і це для мене неважко. А ще я можу писати твори за прочитаними книжками, причому твоїм почерком. Погоджуйся на мою пропозицію!
Минав час, я справно виконував свої обов'язки. Вчителька не могла нахвалитися начитаністю Катрусі. У класі, де вона навчалася, усі теж були здивовані: і коли вона все читати встигає? Зверталися навіть із проханням поділитися секретом. Але що могла відповісти Катруся? Якби вона розповіла однокласникам, що вчитися їй допомагає якийсь намальований хлопчисько, з неї почали б сміятися. З іншого боку, Катруся розуміла, що читати книжки і писати твори повинна сама.
Насправді вона не докладала жодних зусиль і обманювала і вчителів, і однокласників.
Одного разу Катруся сказала мені:
— А давай-но, Ха-еФчику, я сама тобі читатиму.
Мені стаю цікаво, як це вийде у Катрусі. Але дівчинка так захопилася читанням, що вже не йшлося про те, щоб я її підміняв у цьому. Вирішила Катруся довести, що і твори пише не гірше за мене.
Звісно, ми з Катрусею не розлучилися. Одного разу, напередодні Нового року, батьки з Катрусею прикрашати її кімнату, і Катруся намалювала мене фарбою на віконному склі.
— Живи поки що тут, — сказала вона, — а там побачимо.

Івоніка."...очі Івоніки були дзеркалом самої доброти серця й чесноти..."  "Його сильні, залізні руки, чорні та тверді, заворушилися незамітно…" "Гарна була земляІвоніка любив її. Він знав її в кожній порі року і в різних її настроях, мов себе самого. Вона пригадувала чоловіка і жадала жертви.Як була люта, боявся її більше, як почорнілого неба, що віщує тучу."Марічка. "...погляд у Марійки м'який, звичайно глибокий і зажурений, в усміху несказанно лагідний і гарний..." "Одначе її тонке, ніжне обличчя з ясними лагідними очима усмиряло враження її занедбаного вигляду.""Була се слабосильна, ще доволі молода жінка з ніжними рисами обличчя, на якім за першим поглядом було пізнати, що тяжка, ненастанна праця й жура, що гнітила її, надали її п'ятно старості."