Захар беркут, план до другої частини твору.

1. Село Тухля чи Запалена далина
2. Гірський потік
3. Сімкі береги
4. Величезна гірська криївка

Тарас Шевченко в поезії «Заповіт» висловив палку любов до України, рідної землі, віру в краще майбутнє трудящих. Початкові рядки вірша побудовані за принципом поетичної градації. Шевченко веде читача від часткового до цілого, але це ціле становить в свою чергу частину наступної більшої цілості: 

Як умру, то поховайте
Мене на могилі,
Серед степу широкого,
На Вкраїні милій... 

Перший рядок будить в уяві образ труни, що є складовою частиною більшої цілості — високої могили, яка є точкою на більшій цілості — на широкому степу. Спочатку поет ніби спокійно висловлює своє бажання бути похованим на могилі, серед широкого степу рідної України. Вірш звучить спокійно, зажурено. Проте вже перші рядки підводять до сприйняття сильних, могутніх образів: 

Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий. 

Образи тут сповнені великої сили, могутності: лани широкополі, реве ревучий. У «Заповіті» Дніпро символізує могутність народу. На повен голос звучить у поезії заклик до революційної боротьби проти рабства, символом якого виступають кайдани, і віра в перемогу, в те, що завтрашній день неодмінно настане, що щастя прийде тоді, коли Дніпро «понесе з України у синєє море кров ворожу».

Дід Дем’ян. 2.1.1. Цитатна характеристика. • «Серед майстрового люду найбільшої слави зажив мій дід Дем’ян, якого знав увесь повіт. Чого тільки не вмів мій дідусь! Треба десь зробити січкарню, драча, крупорушку чи керата,— співаючи зробить, дайте тільки заліза, дерева і ввечері добру чарку монопольки. А хочете вітряка, то й вітряка вибудує під самі хмари; у кузні вкує сокиру, у стельмашні злагодить воза й сани, ще й дерев’яні квіти розкидає по них. Залізо й дерево аж співали у діда, поки сила не повиходила з його рук. Міг чоловік нехитрим інструментом вирізати і просту людину, і святого». • «...Через те що мого діда знали по всіх довколишніх селах, йому не так просто було дійти до кінської торговиці — його одразу потягли в ті незаконні «дімки», де люди по-різному залишали свої гроші: одні набиралися за них веселощів, а інші — смутку. Дід саме був із тих, що купляють веселощі на душу, а рум’янці на вид». • «Найдорожчим для бідного чоловіка є земля, вірна жінка і пісня». • «З незвичайної делікатності дідуся дивувались і потроху посміювалися наші вуличани. Де ж це видно так жалувати в селянстві жінку, як жалував він? Коли дідусь пізно повертався з роботи чи заробітків, то шкодував будити свою дружину, а сідав на призьбі коло її вікна і отут, припадаючи росою, засинав до ранку. За це не раз його сварила бабуся. Дід обіцяв, що більше цього не буде, і знову робив по-своєму». • «...Біля вікна дружини і прихопив мого діда останній осінній сон і простуда. Прокинувся він на світанку з хворобою в грудях. Її вже не змогли вигнати ні піч, ні парене зерно, ні добра чарка. Через три дні спочивав у домовині. На подушці біля його голови востаннє лежали любисток, материнка і шавлі...»