Яку проблему бачить иван франко в творі захар беркут

Повість «Захар Беркут» — одна з найяскравіших перлин у творчості видатного українського письменника Івана Яковича Франка. У ній автор торкається багатьох важливих проблем, одна з яких — це проблема вірності та зради, що знайшла своє втілення в головних героях твору. Я вважаю, що ця тема актуальна й у наш час, а вирішення даної проблеми є дуже важливим і для майбутніх поколінь.Дивний сон попереджав старшину тухольської громади Захара Беркута про страшні криваві події. На його докину насувалася «чорна хмара» монголів, які хотіли захопити слов'янські землі. Його сина Максима вороги захопили в полон, де тримали в залізних путах. Але не міг Бурунда-бегадир зі своїм військом подолати сміливих захисників долини. На поміч йому став хитрий боярин Тугар Вовк, який мріяв заволодіти багатствами тухольського краю, поневолити його людей. За його наміри тухольці виганяють злодія з долини. Щоб помститися, боярин об'єднується із Бу-рундою, обіцяючи йому провести його військо через гори. За це він очікує нагороду — хоче, аби йому віддали у власність долину та тухольців. Повною протилежністю своєму батькові постає донька Тугара Вовка — Мирослава. Вона щиро кохає Максима, захоплюється рідним краєм і любить свій народ. Дівчина не може зрозуміти і вибачити батькові його зраду. Її розум та відвага дуже допомагають тухольцям у боротьбі. Вона втікає від зрадника і приносить радісні звістки Беркуту, який вже не сподівається бачити свого сина живим. І саме тоді Мирослава зрікається свого батька: «Ні, Тугар Вовк живий, але Тугар Вовк перестав бути моїм батьком, відколи... зрадив... свій край і пристав... у службу монголів... Тепер я не можу вважати його батьком, бо не хочу зраджувати свого краю». Сміливість і незламність Максима викликають у Тугара співчуття і захоплення: «І за що він так зненавидів сього бідного хлопця? Чи за те, що він урятував життя його донці?.. Чи за його правдиво рицарську смілість і одвертість?.. Отже ж, тепер зрівнялися: оба вони невольники і — оба нещасливі». Не погодився Максим на умови боярина повернутися у рідну долину, бо натомість тухольці мали пропустити монголів через долину.Вірність Захара Беркута, Максима та Мирослави своєму краю та своїм переконанням вражає та захоплює. Справедливе покарання зрадника доводить перемогу правди та щирих людських стосунків. Повість мені сподобалась своїм оптимізмом і утвердженням любові та сили народного духу.

1) Коли була написана і кому присвячена повість Марка Вовчка "Інститутка".

Повість була написана у 1558-1859 рр. і  присвячена Тарасові Шевченку.

2) Який соціальний конфлікт покладено в основну повість "Інститутка"?

У творі ми бачимо конфлікт поневолених і поневолювачів, тобто кріпаків та паничів. Читач помічає, яким волелюбним був наш народ, проте його дуже гнітили кріпацтво та солдатчина. Проте кріпаки активно протестують проти несправедливості та неволі, адже мають жагу отримати свободу.

3) Як у мові та вчинках Назара розкривається зростання самосвідомості трудового народу.

Спочатку Назар жартівливий та веселий. Його легко розсмішити, але згодом його настрої змінюються. Коли його віддають у солдатчину, то він каже: "Гірше не буде! От чи буде краще, - не знаю". Згодом Назар промовляє: "Із дранки та вберешся в переперанку". Він залишається гарним побратимом, щирою людиною, його вдача загалом абсолютно не змінюється. Коли він дає Прокопу гроші, а той журиться через борг, то каже: "Гай-га! Аби живі були". Назар остаточно не зламний, і саме у цьому образі втілено справжнє прагнення волі.

4) Моє ставлення до Устини з повісті Марка Вовчка "Інститутка".

Я ставлюсь до Устини дуже добре. Я співчуваю героїні та її долі. Проте я інколи не розумію її пасивності. Вона гарна дружина, мудра жінка, вірна подруга, на яку можна покластися. Ця дівчина втілює найкращі риси, які може мати українська жінка. Я захоплююсь Устино, її терпимістю, щирістю та добротою.

Дракон із твору ю. винничука досить незвичайний. вісім років він жив і виховувався сам, бо всі його родичі давно зникли. яйце, з якого він вилупився, багато років пролежало у печері. це не хижак, не страшна істота, а щиросердна міфічна тварина, які ніколи нікому не завдавала кривди. а ще дракон знав грамоту: вмів читати та й навіть писав вірші.          але не в очах кожного дракон має такі позитивні риси. так, князь його характерезує зовсім інакше: «жоден володар ніколи не змириться з тим, щоб на його землях жило якесь чудовисько. і дарма — чинить воно руйнації чи так от, як ти, книги почитує, — мусить бути убите».          проте пан гудбрант таки наголошує на тому, що дракон зовсім не звичайний: «але до того веду, що цей дракон якийсь дуже дивний. ні на кого не нападає, нікого не вбиває. а найбільше, що мене здивувало, — вигляд його печери». а печера здивувала тому, що у інших драконів завжди перед входом лежить чимало кісток, що говорить про їхню хижацьку суть. це й же житель гличини не може похвалитися своєю здобиччю.        дракон грицько, не зважаючи на свою натуру, протистоїть природі. у той час, як люди всіляко показують своє справжнє обличчя. більшість із них – ненажерливі, брехливі та жорстокі. грицько ж виступає їхнім антиподом, контрастує з ними свої милосердям, щирістю та добротою.