Твір що в людині головне за « мартин боруля »

Українська література містить велику кількість прикладів різної поведінки головних героїв-українців. Зокрема, у творі «Мартин Боруля» є головна дійова особа – звичайний роботяга Мартин Боруля, який раптово дуже сильно захотів отримати високий статус дворянина. Автор даного творів Іван Карпенко-Карий прекрасно знав приклад такого чоловіка, тому що в аналогічну ситуацію потрапив і його власний батько. Прочитавши даний твір, кожен читач мимоволі задається філософським запитання: а що ж є найголовнішим у житті кожної людини – титул, гроші або ж все-таки вміння залишатися справжньою людиною в будь-яких ситуаціях?

Я переконаний, що все ж найголовнішим є останнє. Люди не так сильно відрізняються через свої титули. Навпаки, титул не тільки дає якісь привілеї, але й обов’язки, яких теж необхідно дотримуватися, що дуже рідко буває просто. Якщо не дотримуватися своїх обов’язків, то такий бажаний колись титул можна зовсім втратити і забути про те, що це таке. Це призводить до нервозності, зайвих проблем тощо. Більш того, у випадку з Мартином Борулею титул змушував чоловіка здаватися тим, ким він не є. Дворяни довго сплять, по-особливому спілкуються і мало працюють, а ось Мартин Боруля всього цього не хотів, воно йому було непотрібно, але він змушував себе, що робило його дуже комічним. Більш того, він змушував робити все це і своїх близьких людей, що вже зовсім нікуди не годиться, адже це він хотів стати дворянином, а не вони.

Щось подібне можна сказати і про гроші. Природно, що споживання як можна більшої кількості благ було завжди важливим для людини. Але гроші завжди пов’язані з проблемами. Наприклад, людина буде боятися втратити зароблене, втратити вкладене, стати жертвою обману або пограбування. Все це, звичайно, не дозволяє розслабитися, забирає спокій і дуже часто робить людину нещасною. Хоча, звичайно, так трапляється не завжди. Утім, кожен повинен розуміти, що великі гроші практично завжди призводять до великого головного болю.

Життя в Івана Франка було цікаве, різноманітне і бурхливе. З дитинства (народився у селі Нагуевичі теперішньої Львівської області) він виніс у своїй поетичній душі "пісню і працю" мамину та розум і вболівання за громадські справи батька-коваля. У гімназії вивчив п'ять мов. Українською, польською, німецькою писав вірші. З грецької та латинської ще в гімназії багато перекладав. Знав старослов'янську, чеську, російську, ідиш, пізніше вивчив французьку, англійську, угорську, італійську. Майже всі вірші "Кобзаря" читав напам'ять.

За життя І. Франка протягом майже сорока років вийшло десять збірок його поезій: "Балади і розкази", "З вершин і низин" (виходила двічі), "Зів'яле листя", "Мій Ізмарагд", "Із днів журби", "Semper Tіro", "Давне і нове", "Вірші на громадські теми". "Із літ моєї молодості". Це ціла поетична скарбниця, блискучі І дзвінкі мистецькі дорогоцінності. У своїх пошуках поет-новатор часто досягає вершин досконалості. Перш за все І. Франко визначився як поет-громадянин. Його політична лірика — оригінальне надбання української культури. А вершиною її можна вважати знаменитий пролог до поеми "Мойсей". Мотив служіння народові розвивається і виростає в поезії Франка до апофеозу боротьби за людину, її волю і щастя: "Лиш боротись — значить жить". Та у наймужніших бувають "хвилини розпачу" і "дні журби". У такі часи народилася найкраща збірка Франка, поезії якої стали шедеврами української і світової лірики, — "Зів'яле листя" (1896).

Окремий принадний дивосвіт І. Франка — то прозові оповідання, новели, образки. Ще в більшій мірі, як у поезії, задумав письменник у своїй прозі відобразити широчінь і глибину житгя. Цей велетенський задум реалізував прозаїк у десяти повістях і романах і в ста п'ятнадцяти оповіданнях, новелах, образках. Майже всі його прозові твори мають захоплюючий сюжет, вони пересипані життєвими деталями, чується у них гомін живого слова.

У цілій низці оповідань письменник змалював життя дитини ("Малий Мирон", "У кузні", "Під оборогом", "Мій злочин", "Грицева шкільна наука", "Олівець" та ін.). Новаторським є роман "Борислав сміється". Значним внеском в українську літературу стали драми І. Франка ("Украдене щастя", "Учитель" та ін.), романтичні драматичні поеми. Важливе місце у багатогранній діяльності

І. Франка займають переклади з європейських літератур.

І. Франко не обминув жодного видатного явища національного та світового письменства. Вісімнадцять томів у п'ятдесятитомному зібранні творів відведено вибраним працям ученого у царині теорії й історії літератури, літературної критики, фольклористики, етнології. Його перу належить понад ЗО розвідок про Т. Шевченка. Такою науковою студією, як "Із секретів поетичної творчості" І. Франка, могла б пишатися будь-яка європейська література. Франків "Науково-літературний вісник" об'єднав навколо себе письменників, критиків, публіцистів з усієї України.

Громадський діяч І. Франко зазнав немало горя, утисків, кайданів і тюрем.

Події, зображені в повісті, відбуваються в старовинному руському селі Тухля, яке розташоване в долині  карпатських гір і оточене стрімкими скелями. Тухольці об'єдналися в трудову громаду, на чолі якої стояв Захар Беркут — найстаріший і наймудріший чоловік. Мешканці села мали рівні права, почувалися в цьому краю вільними й незалежними. Проте спокій був порушений, коли на Тухольщину прийшов боярин Тугар Вовк, який прагнув заволодіти цим краєм, заручившись підтримкою князя Данила — «володаря всіх земель, усіх осель і міст від Сяну аж до Дніпра, від Карпат аж до устя Бугу». Одноголосно громада ухвалює вигнати боярина з Тухольщини.
Саме в цей час, грабуючи Руську землю, монголи підступали до Карпат. Розлючений і ображений, сповнений помсти, Тугар Вовк пристає до монголів з обіцянкою провести їх через гори. Разом із Тугаром до монгольського табору потрапляє його дочка Мирослава, яка, на відміну від батька, глибоко поважає тухольців та ще й щиро закохана в наймолодшого Захарового сина Максима.