Могила біля якої зустрічалися козаки (''за сестрою'' а. чайковського), називалася

Свиридова могила
називалась так

Помітний слід у моїй душі залишила повість О. Кобилянської "Земля", що написана на основі життєвих фактів. Цей твір мене схвилював. Читаючи його, я дуже переживала разом з автором, вболівала за долю героїв. Письменниця порушила вічну тему влади землі над людиною, до якої зверталися багато українських письменників. У цьому творі О.Кобилянська поставила ряд запитань, але не на всі можна знайти відповідь, тому що на них не можна відповісти однозначно.У повісті "Земля" письменниця змальовує життя чесної сільської родини Федорчуків. Івоніка та його дружина Марія тяжкою каторжною працею заробляли гроші, щоб купити землі. Вони працювали, не покладаючи рук, і нарешті домоглися свого. Кров'ю і потом дісталася їм земля. Вони продовжують на ній працювати, і земля віддає їм належне. Івоніку називають найкращим господарем у селі. Він любить свою землю, всі його думки зосереджені навколо неї. Федорчуки працюють, "наче воли", не думаючи про відпочинок. Земля посідає важливе місце у їхньому житті, і вони не уявляють свого існування без неї.Батьки щиро сподіваються, що і їхні сини, Михайло і Сава, будуть добрими господарями і любитимуть землю. Але їхні сподівання щодо Сави, меншого сина, не справдилися. Він є повною протилежністю Михайлові, який має спокійну і працьовиту вдачу. Сава не хоче йти батьковим шляхом і зневажливо ставиться до праці на землі. Коли Михайло сумлінно працює на батьківський землі, Сава марнує час у Рахіри, своєї коханої, яку він любить до нестями.Хоча письменниця нас і не знайомить з цією дівчиною, але ми можемо сказати, що це лиха і підступна людина, злодійка. Вона зневажає родину свого нареченого і настроює Саву проти батьків. Але вони розуміють, що жити щасливо без землі неможливо. Тому, коли батько погрожує залишити меншого сина без шматка землі, у Рахіри і Сави визріває підступний план. Вона наполягає, щоб той убив Михайла і тоді вся земля дістанеться йому. Ці думки полонять розум Сави і він не може про щось інше думати. Перед ним стоїть вибір: або Рахіра, або земля. І тоді Сава ставить собі запитання: "А чому б не те й не інше?" Щоб не втратити Рахіри, він зголошується на братовбивство. Сава вбиває ні в чому не винного Михайла. Сталася жахлива трагедія, яка завдала всім невимовних страждань. Безмежна  любов Івоніки  до землі   перетворюється на страшну ненависть до неї. Йому здається, що земля сміється з нього, він її проклинає. Влада землі над людиною жорстоко насміялася з господарів. Але Івоніка не хоче втратити останнього сина, тому і приховує цей злочин, прощає Саві страшний гріх.Можливо, трагедія сталася завдяки вдачі самого Сави, який з дитинства був жорстоким, убивав тварин і пташок, тобто змалку звик до кровопролиття. "Його погляд звертався туди, де жертва, його очі миготіли в холодному, мов сталь, блиску". Серце його "тверде й недобре". Сава вчинив жорстоко щодо своїх батьків, хоча і знав, яких страждань завдасть їм це горе. Заради своїх інтересів він наважився на братовбивство. Що можна сказати про цю людину? Взагалі, хіба можна назвати його людиною? Сава виявився безвільним і безхарактерним, якщо послухав ту злодійку і вбив рідного брата.Я гадаю, що не можна було йому цього пробачити. Така людина не заслуговує на співчуття. Він повинен був сповна заплатити за скоєне. Його виправдати неможливо. Навіть тоді, коли Саву відпустили із в'язниці за відсутністю доказів, він пішов не до батьків, а до Рахіри. А здавалося б, що Сава після цього розкається і бачити її не захоче, але мої сподівання не справдилися. Я засуджую Саву, а землю в цій трагедії винною не вважаю: коли б Сава не прагнув до злочину, його б не сталося, в усьому винен сам.

ДИТИНСТВО I ЮНIСТЬ ПОЕТА.Павло Григорович Тичина народився в селi Пiски на
Чернiгiвщинi в багатодiтнiй сiм'ï сiльського дяка, який був водночас i
вчителем "школи грамоти". Вiд батька вiн мав музичну обдарованiсть, вiд матерi -
любов до украïнськоï пiснi. Першi роки минули у свiтi чарiвноï
природи. Матерiальна скрута змусила батька вiддати дев'ятирiчного Павла до бурси.
Довелося хлопцевi самотужки заробляти собi на шматок хлiба: вiн спiвав у
Троïцькому хорi мiста Чернiгова.
СЛАВА I ТРАГЕДIЯ ПОЕТА.1. Вiтру вiтровiння... (Пiсля виходу перших вiршiв молодого поета з'явилися
позитивнi вiдгуки вiдомих письменникiв. Вони вiдзначали оригiнальнiсть стилю
Тичини, тематичне розмаïття, красу украïнського слова.)
2. Доби новоï знак. (Революцiя 1917 року не була для Тичини несподiваною.
Вiн iз захватом молодостi чекав на неï, мрiяв, що нова доба стане ерою щастя,
що всi люди будуть вiльнi, рiвнi. Своïми творами поет заперечував модне в
той час декадентство. Враження революцiйних битв захопили творчу уяву митця.)
3. Його шляхи, його болiння... (Революцiя гналася за поетом, як дикий кiнь. Кожна
його нова збiрка - це гiмн новiй добi. I нiколи було зупинитися, роздивитися навколо: страшно було
побачити голоднi очi помираючих у 1932-1933 рокiв, не хотiлося вiрити у тисячi ешелонiв, якi везли цвiт нацiï на
погибель у далекi суворi краï. Заколисувало сумлiння "чуття єдиноï
родини", бо голосно зазвучала на знелюднiлих полях "пiсня трактористки", бо
"партiя веде" в омрiяне майбуття.)
4. Перетворення "сонячних кларнетiв" на "пофарбовану дудку". (Павло Тичина досяг
у Радянському Союзi, здається, всього, про що мiг мрiяти поет. Кожен його рядок
друкувався i ставав хрестоматiйним, нагороди сипалися на поета дощем. Вiн ретельно
вивчав марксистську фiлософiю, хотiв набутi знання викласти в поетичнiй формi, а
з-пiд пера лiзло щось дике i недолуге:
Перекочовуючи насичуючись кiлькiсно якiсно перехоплюючись проймаючи взаємно
протилежностi прямуєм за законом дiалектики до незмiренного майбутнього.
Поет кидався шукати нових форм вiрша, ставив слова у неприродну для них позицiю й
отримував абракадабру: ...одна одна турбацiя традицiй пiдрiзацiя колективiзацiя
Або: Незборено залiзяно пройти без каяття не спать голубо-сизяно наукою пронизано
щоб все було життя.
I тiльки на схилi життя Павло Григорович у вузькому колi близьких зiзнався, що в
оцiнцi його творчостi об'єктивним був лише Євген Мала-нюк -
поет-вигнанець, який сказав, що вiд сонячних кларнетiв Тичини пофарбована дудка
зосталась.)
ЗНАЧЕННЯ ТВОРЧОСТI ПАВЛА ТИЧИНИ.Та як би там не було, а Тичина був
видатним поетом украïнськоï лiтератури. Його раннi твори - це
шедеври пейзажноï i любовноï лiрики. Вони показали красу
украïнськоï природи, цноту i замрiянiсть першого кохання. У цьому Тичина
був i залишився неперевершеним.