До якого циклу поезії увійшли вірші "мені ", "ой три шляхи широкії"(іть)

"в казематі" наче б то

Жили на одній березі дві пташки-сусідки. Одна з них  - Сорока, вважала себе великою панею, ходила лише у капелюшках, була дуже заможною і не мала дітей. Інша - Горобчиха. Ця була скромною, одягалася сіренько, у неї була купа галасливих діточок-гороб*ят, які завжди хотіли їсти.
Сорока завжди вихвалялася своїм розумом і багатствами. На ринку вона завжди купувала лише найдорожчі делікатеси. А Горобчиха була тихенькою, мовчазною, бо завжди мала один клопіт - як прогодувати своє сімейство. Тому й на базарі вона купувала лише хліб та дешевий сир. Одного разу зустрілися сусідки по дорозі на ринок та й пішли поряд. Аж раптом бачать - лежить на стежці два камінці. Один - блискучий, аж сяє на сонечку. А інший - тьмяний, сіреньки. От Сорока, будучи хитрою, відразу схопила блискучий, та й каже - цей діамант не для тебе, сірої мишки, тобі вистарчить і камінця. Та й гордо пішла геть. А бідна Горобчиха зітхнула тяжко, підняла камінець, та й думає: " Ну хоч діткам принесу гратися". Але взяла та й потерла камінь. І раптом камінь засяяв. Під шаром пилу виявився справжній діамант. Горобчиха занесла його на базар, продала та й стала жити зі своїми дітками у достатку.
А що ж Сорока? Вона всім вихвалялася, що це справжній діамант. Але одного разу побачив цей камінець Грак-ювелір, та й посміявся з пихатої Сороки. Це виявився звичайнісінький шматок скла.
Ось така історія. Не все те золото, що блищить.

Серед письменників, вибереш потрібне
Сумна звістка надійшла із Севастополя: на 86-му році пішов з життя талановитий український письменник, член Національної спілки письменників України Дмитро Вітюк. Підступна смерть вирвала з нашої письменницької сім'ї чудову людину, натхненного співця далекого минулого і сьогочасного життя України.
Дмитро Макарович Вітюк народився 15 квітня 1917 року в подільському селі Соколівці - нині Ярмолинецького району Хмельницької області. Після закінчення семирічної школи навчався в технікумі, а потім в інституті - спочатку в Дніпропетровському хіміко-технологічному, а з третього курсу - на хіміко-технологічному факультеті Київського індустріального інституту (так тоді називався політехнічний). 
У жовтні 1941 року з п'ятого курсу інституту, евакуйованого до Ташкента, Д. Вітюк добровольцем пішов на фронт, спочатку потрапивши на інженерний факультет Академії хімічного захисту, з якого після закінчення прискореного курсу в жовтні 1942 року був направлений в Крим на Чорноморський флот. У складі ЧФ брав участь у бойових діях.
По закінченні війни Д. М. Вітюк продовжував службу, працюючи в хімічних лабораторіях Чорноморського та Північного флотів, без відриву від виробництва закінчив аспірантуру при Кримському філіалі Академії наук СРСР за спеціалізацією "Неорганічна хімія".
Протягом двадцяти років працював науковцем в севастопольському Інституті біології південних морів АН України. Опублікував понад 50 наукових праць та монографію. Художньою творчістю займався давно, але першим оприлюдненим художнім твором Д. Вітюка став роман "Ледеринові теки", що побачив світ 1994 року у видавництві "Український письменник" (м. Київ). Цей роман набув широкого розголосу серед читачів, про нього схвально відгукувалась літературна критика. Саме за цей роман Д. Вітюка було прийнято в члени НСПУ. Другий роман "Кремінний томагавк" вийшов друком у "Бібліотеці часопису "Дзвін Севастополя" (2000 р.), в ньому автор порушує проблеми розвитку науки, її ролі в історії людства, розмірковує над долею людини у наш складний час.
Окрім великої прози, Д. Вітюк писав оповідання та вірші. Його перу належить широке епічне полотно у віршах - поема "Мазепа", котра друкувалася на сторінках газети "Дзвін Севастополя".
Дмитро Макарович Вітюк брав активну участь в роботі севастопольської "Просвіти", в діяльності Кримської республіканської організації НСПУ.
Пішов від нас талановитий прозаїк, чудова людина, великий трудівник, але залишились його книги та нездійсненні мрії.
Світла пам'ять про Дмитра Макаровича Вітюка назавжди залишиться у наших серцях. Хай крем'яниста севастопольська земля, яку він дуже любив, і яку захищав у дні ворожої навали, буде йому пухом!
Кримська республіканська організація Національної спілки письменників України.
Українська громадськість м. Севастополя.