Власне висловлення на тему "Чи можна навчитися мистецтва бути щедрим"​

Объяснение:

1+1=2

2+2=4

4+4=8

8+8=16

16+16=32

32+32=64

Казка Івана Франка є дуже повчальною, через образи тварин автор вказує нам на події нашого повсякденного життя. Часто нам зустрічаються люди, які намагаються бути не тими, хто вони є, здаватися кращими, сильнішими. І таким чином домогтися поваги та часом навіть поклоніння інших. Така хитрість і лицемірство заслуговує на засудження! Але й наша довірливість і наївність також свідчить проти нас. Я вважаю, що Лис Микита поводився погано, обманюючи лісових звірів. Але і звірі видалися мені досить наївними, якщо, так легко повірили хитрощам Микити, 

Без верби і калини нема України (за твором М. Вороного "Євшан-зілля") І. Микола Вороний — творець поетичних шедеврів. (М. Вороний — неперевершений майстер слова, автор глибоко патріотичних творів. "Навіть за умов тотальних царських заборон і переслідувань українського слова, — слушно зауважує Г. Вервес, — Вороний створив... непересічні речі, які й зараз можемо сміливо віднести до його кращих надбань".) II. Святі почуття людини, оспівані у поемі "Євшан-зілля". 1. Наскрізна ідея твору. (Через увесь твір проходить ідея любові до рідного народу, до своєї Батьківщини, до місця, де ти пустив своє коріння. І горе тій людині, яка відцуралася свого народу і, потрапивши у чужу землю, забула рідне слово, материнську пісню, батьківські заповіти.) 2. Образ ханського сина. (Ні пісня колискова, ні розповідь про нещасного батька не розбудили в хлопцеві мрій про вільне життя. І лише ароматне зілля допомагає йому згадати рідний степ, милу сторону, своїх батьків. Він ніби прокидається від довгого сну, він розуміє: Краще в ріднім краї милім Полягти кістьми, сконати, Ніж в землі чужій, ворожій В славі й шані пробувати!) III. Актуальність поеми. (В образі ханського сина М. Вороний зобразив тих українців, які забули, "чиїх батьків ми діти", тих, які мовчать і не мають сили вибороти крашу долю своїм нащадкам, тих, які шанують чужі звичаї і занедбали рідний край. Закінчуючи поему, М. Вороний ставить риторичне питання: Де ж того євшану взяти, Того зілля-привороту, Що на певний шлях направить, — Шлях у край свій повороту?!)