На укр. языке составить диалог " снежинка " 3 класс.

-привіт.-мене звуть сніжинка.-а що ти робиш? -я починаю танути.-ні, не вмирай! я з тобою вже подружився.-на жаль я не зможу з тобою залишитися жити.-я буду сумувати про тебе-прощай.

Ты украинец,или ? вот на украинском

павла, якого всі прозвали павлентієм, прийняли до училища разом з друзями — василем силкою, василем оборою та василем кібкалом. павло був сирота. мати його померла, а коли хлопцеві було дев'ять років, батько одружився з тіткою ялосоветою. через місяць батько пішов на війну і не повернувся. так і живуть вони з тіткою вже шість років в половині хати, бо більшу половину одірвало бомбою.

тітка ялосовета сама павла до училища і так розхвалила його перед директором: "він слухняненький, роботящий, не дивіться, що такий ото малий. він підросте. і вчиться ", що директор прийняв його під свою відповідальність, бо, як виявилося, хлопцеві не вистачало одного місяця для вступу до училища.

попав павло в п'яту групу, більшість якої складали дітбудинківці. а всього в училищі було десять груп: і "механіки", і "столяри". у всіх уже були свої майстри, а п'ятій ще не призначили. і от одного ранку разом з директором прийшов якийсь дідусик. "він буву ремісницькій формі, новій— новісінькій і настовбурченій ще гірше, ніжу мене; передня пола гімнастерки сягала йому нижче колін, і, йдучи, він підбивав її ними, як фартушину".

директор познайомив майстра з групою і, гарно про нього відізвавшись, наказав слухатись і поважати федора демидовича снопа, так звали майстра. слова директора запали хлопцям вдушу: "майстер — ваш учитель і батько, всі ви перед ним рівні, як рівні перед батьком, хоч більшість із вас,— директор опустив очі і притишив голос,— можливо, й не пам'ятає своїх батькі"

потім хлопців повели до майстерні. там не було нічого незвичайного: "ні дивовижних верстатів, які ми кожен сам по собі повигадували, ні інструментів, розкладених по поличках, ні креслень та схем по стінах". все було набагато простіше. та ще й в кутку лежала купа гільз з—під снарядів, з яких потім переробляли залізо на різні деталі.

почалося навчання. майстер терпляче пояснював учням навички користування різними інструментами: "якщо котрийсь із вас ненароком влучить себе по пальчику або щиколотках,— це буває,— не бійтеся: прикладем подорожничку, а біль буде наукою, по чому цілитися — по зубилу чи по руках. від болю прибуває ума! така теорія".

з часом всі руки в хлопців були в синцях. та майстер терпеливо вчив далі: "набити руку — це не означає побити йоду в нас немає. йод пішов на фронт! "хлопці вже бачили різні інструменти на стендах, та одного разу майстер приніс невеличкий дерев'яний сундучок з інструментами, якими працював він сам. вони були чисті, блискучі, як іграшки. першою продукцією, виготовленою хлопцями, стали лопати. коли учні побачили свою роботу, то дуже зраділи, та ще й майстер похвалив їх. цього ж дня на лінійці директор за сумлінну працю та старанність нагородив п'яту групу новими комбінезонами.

до училища хлопцям було ходити далеко, і тому вони свій шлях розбили на станції. "перша, одразу за селом,— провалля, або млин (за проваллям на горі стояв вітряк). до цієї станції дорога була крута, але брукована, а далі йшла ґрунтова, аж до райцентру. друга станція звалася ли — це два телеграфні стовпи, що підпирають один одного. третя а — такі ж самі два стовпи, як в ли, тільки з поперечиною посередині. четверта — осика, п'ята — вербичка, далі місток, олі" так хлопцям було і веселіше, і дорога здавалася не такою довгою. одного разу вони підрахували, що за чотири роки навчання в училищі їм доведеться пройти понад чотири тисячі кілометрів. та коли розбили цей результат на роки, виявилось не так уже й багато.

Це дуже цікава та захоплююча повість про двох хлопців, які на літо поїхали в село до бабусі. там вони дізнались про таємне озеро в якому живе химера. хлопці вирішили вистежити її.тому ночували в палатках біля озера. та ось вони почули чиїсь шаги. це була химера. спочатку хлопці дуже іспугались, але потім спрятались у кущах та следили за нею. химера зайшла в озеро та ось вдруг хлопці почули тоне воді та заве на . це був їх знайомий велосипедист у костюмі химери. він хотів напугати хлопців але чуть не потонув бо хлопці його врятували. виявились, що не якої химери нема. мені дуже ця повість.