Контрольна робота: "Творчість Глібова, Руданського, Глазового" Тест на файлах.

ответ: 1-А; 2-В; 3-В; 4-Б; 5-В; 6-В; 7-А; 8-В; 9-В; 10-В; 11-А; 12-А.

Держи!!!

1. Це сказав Франко про Івана Нечуй-Левицького
2. Так назвав Олесь Гончар Панаса Мирного 
3. Це відповідь акторки Марії Занковецької на пропозицію стати акторкою в російському театрі 
4. Іван Нечуй-Левицький, Марко Вовчок, Панас Мирний, Михайло Коцюбинський, Іван Франко та ін. 
5. Я думаю що наприкінці 50-х - на початку 60-х років українською літературною столицею був Петербург бо Україна ще була закріпачена і повністю належала до Росії, тому здебільшого усі укр. книги друкувалися у Перербурзі. На початку 70х років культурною столицею України став Київ, бо в цей час у Києфі було створено Південно-Західний відділ Російського географічного товариства, що об'єднав видатних українських вчених і митців того часу, а після 1876 - Львів, бо тут активно розгортається діяльність наукових товариств,  а у 1887 з'явився жіночий альманах "Перший вінок",в якому містився творчий набуток українок.
6. Ця цитата належить Івану Франко.
7. Спочатку Панас мирний створив нарис "Подоріжжя від Полтави до Гадячого", який пізніше перетворився в повість "Чіпка", а потім разом зі своїм братом П.Мирний редагував повість, так і з'явилась "Хіба ревуть воли, як ясла повні?"

Уважний читач розумів, що сім’я Кайдашів — не типова модель селянської родини, адже викликає закономірний осуд односельців. Проте в явищах, як змізерніння людської душі, консерватизм й відсталість селянства, письменник вбачав загрозу для української нації морального і духовного убозтва. Тож порушив цю проблему в соціально-побутовій повісті «Кайдашева сім’я», прагнучи справити на читачів моралізаторський вилив. Написано повість у річищі поетики реалізму. Ці прикмети реалізму знайшли своє втілення у творах Нечуя-Левицького. сучасний літературознавець Ростислав Міщук наголошував: «Письменник у своїх повістях 70—80-х років детально показавши змізерніння особистості, домінування Кайдашів, старосвітських батюшок й матушок переважно егоїстичних характерів, відсутність глибоких життєвих ініціатив, котрі б давали широкий простір думкам й почуттям. Оце поглинання людини побутом сприйнято було б Нечуєм-Левицьким як велика загроза людській індивідуальності». У «Кайдашевій сім’ї» письменник заговоривши не лише про занепад споконвічно високої ролі батька в українському суспільстві, не лише показавши зло, яку оселилося в людському серці і дало страшні плоди, Віктор Полтавець. Ілюстрації до повісті «Кайдашева сім’я»

лише вдався до змалювання контрастних пар літературних героїв, щоб увиразнити типові образи українських селян, а і, попри сатиричність художнього тексту, показавши, слова літературознавця Володимира Панченка, «людей, котрі не сміються», адже щирого сміху, козацького, ментального, в повісті практично немає: «Твір «населений» дуже серйозними, навіть похмурими людьми. Лише інколи пробує жартувати Лаврін, а Мотря і Кайдашиха якщо і сміються, то хіба що зі злістю. Їм не дуже до сміху, оскільки смердоті — учасники великої родинно-побутової війни, якій немає кінця».

Звісно, Нечуй-Левицький разом із художніми персонажами сміється крізь сльози, адже показує руйнування традиційних підвалин життя українського селянства, моральний занепад й духовну деградацію поневоленого народу.

У творі чітко окреслено місце подій. Семигори — не плід творчої уяви, а добро знайомий письменникові населений пункт, адже в дитинстві Івась часто гостював у родичів із цого села, знавши багатьох місцевих тіток й дядьків, неодноразово зустрічався із членами сім’ї Мазурів, котрі мешкали на кутку Солоному біля церкви і прославилися неспокійною вдачею, постійними колотнечами у родині. Сім’я Мазурів, які по-вуличному звали Кайдашами, й стала прототипом сім’ї літературних персонажів у побутово-сатиричній повісті. Запозичив із реального життя письменник і злощасний пагорб, на якому часто ламалися вози. Навіть прізвище сватів Мазурів — заможних Довбишів — зберіг, а їхню язикату дочку теж переніс у повість, змалювавши скору на розправу Мотрю, та ще і для увиразнення примхливої вдачі наділив її «серцем із перцем».

Повість «Кайдашева сім’я» не лише соціально-побутова, а і сатирична. як зауважуває літературознавець Ніна Крутікова, «комічні дії Кайдашів, зображені Нечуєм-Левицьким із теплою, співчутливою посмішкою, аби «зсередини», із самого добро знайомого й близького селянського середовища... Головне ж для письменника не «сміх зазаради сміху», а вірність життєвій правді. З серії кумедних подій виростає реальна й трагічна за своєю суттю картина життя селянства, яку потрапило із кріпосницького ярма у безвихідь нових пореформених відносин».