Сукню на дисткотеку Бубі допоміг вибрати?

Допоміг вибрати на дискотеку джинсову сукню Бубини дід.

Я багато читала про серію Марини Павленко «Русалонька із 7-В», а тепер нарешті читаю самі книжки. От цікаво, вам подобаються детективи і всілякі заплутані історії? Мені – так. Якщо ж ви любите їх так, як я, то ця серія – для вас.

«Русалонька із 7-В, або Прокляття роду Кулаківських» – перша книжка з серії. Головна героїня – дівчина Софія, яка, так само як і я, не любить алгебри. Їй, так само як і мені, підсовують братика (у мене сестра, але то дрібниці). Книжка ж не про те. Софія закохана в однокласника Вадима Кулаківського. У роду Кулаківських – прокляття. Після того, як Гордій Кулаківський привласнив собі купу чужої землі, його і його рід прокляли – мовляв, матимеш гроші, але не матимеш щастя.

За до фотографій, чарівної шафи, яка може переносити Софійку в часі, та коралів, які роблять дівчину невидимою у минулому, Софійка знімає з Вадима прокляття. Ще вона позбавляє себе нічних жахів, бо квартира знизу також була пов’язана з прокляттям Кулаківських. Ціла сім’я загинула під час грози – і в грозу чи при повні привиди змушені знову і знову переживати цю трагедію. Після того, як Софія у минулому врятувала родину Катрусі, двоюрідної прабабусі Вадима, кошмари в квартирі знизу припинилися.

Тепер Вадим вільний від прокляття. До нього з бабусею поприїжджали родичі, доля яких змінилася після того, як Софійка врятувала Катрусю, а Вадим їй вдячний, бо тато купив йому мотоцикл.

Коли я закінчила читати книжку, був вечір. Раптово почалася гроза. Ну як тут не злякатися? Саме за такої погоди у квартирі знизу з’являлася колись Катруся. Стало якось не по собі, та якось я заснула…

То що скажете? Цікаво? А це ж лише перша книжка. Друга – про привида, третя – про русалку, четверта – про лабіринт і пропажу картин. А про що п’ята – не скажу, бо щойно почала читати.

Нагадую: більше відгуків можна прочитати в моєму блозі.

У публікації збережено стиль авторки

«енеїда»   і. п. котляревського — найвизначніша віха в становленні нової української літератури. перша друкована книга, написана живою мовою, перша високохудожня національна поема, що своєю появою засвідчила початок нової доби у розвитку українського письменства, була покликана до життя самою дійсністю, породжена довготривалою національно-визвольною боротьбою українського народу, багатовіковим поступом його культури. «енеїду» сміливо можна назвати своєрідною енциклопедією українського побуту кінця xviii — початку xix ст. енциклопедією не поважно-героїчною, а гумористично-сатиричною, що відповідало водночас і образному травестійно-бурлескному жанру, і національному характеру українського народу. письменник відходить від вергілія, грунтує свій сюжет на національних явищах, показує цілий період життя, народний побут і вітчизняну історію, безпосередньо гетьманщину. поема котляревського чарує нас барвистим українським колоритом, безліччю ситуацій і образів, узятих із живої дійсності, історичного минулого. дотепи сповнені народної мудрості, вони влучні, чисто «земні», національні. перед нами одна за одною проходять яскраві, широко схоплені, правдиво відтворені картини національного побуту, риси народного світогляду, народного гумору. ось, приміром, як троянець котляревського поводиться після бенкету в дідони:  еней на піч забрався спати,  зарився в просо, там і ліг;   а хто схотів, пішов до хати,  а хто в хлівець, а хто під стіг. величезне значення для письменника мали національні джерела, український фольклор, народні перекази, анекдоти, дотепи. сам поет говорив про наполегливе шукання ним саме таких джерел: «піду я до людей і порошу їх розказати, що чули од дідів своїх; я, може, що-небудь прибавлю, переміню і що оставлю, — писну, як од старих » у своїй поемі котляревський широко застосовує прийоми українського народного віршування, творчо використовує різдвяні та великодні вірші, інтермедії та інтерлюдії. тут і багатющі скарби народної поезії пафос козацьких літописів, і традиції «мандрованих дяків», і поетично-філософські настанови г. сковороди з його мужнім відстоюванням прав і гідності «чорного народу», з його огидою до всіляких «трутнів і п'явок».