Твір на тему свобода творчасті , вільнолюбству

У світі існує лише одна річ, без якої не зможе прожити жодна людина. Це свобода. Можна бути неймовірно багатим, талановитим, мати безліч друзів, приятелів або навіть керувати цілою країною, але без волі неможливо радіти життю по-справжньому, відчувати всю його повноту та багатогранність. Лише свобода робить людину дійсно щасливою, бо вона надає особистості право вибору, якусь альтернативу, допомагає почувати себе впевненим, не залежати від інших.

Чи доводилося вам коли-небудь помічати, чому навколо людини, яка полюбляє спілкуватися, завжди збирається так багато оточуючих? Чим же вона привертає їхню увагу, притягує до себе? Насправді все дуже і дуже просто. Річ у тому, що ця людина ні в чому не знає обмежень. Така особистість цікава іншим лише завдяки тому, що вона не визначає для себе певних кордонів насамперед у спілкуванні, не ставить ніяких заборон, обмежень, а відчуває себе в суспільстві вільно, комфортно та невимушено. Товариська людина може довго-довго розповідати якусь історію, і всі будуть слухати її з неабияким захопленням, і це завдяки тому, що вона вміє зацікавлювати публіку. Отже, свобода у вимірі спілкування дарує особистості цілу низку переваг.

У сучасному світі, коли наука й техніка досягли свого найвищого розвитку, просто необхідно бути винахідливим, особливо у сфері професії. Справді, на роботі дуже важливо вчасно проявити ініціативу — це завжди запорука успіху в кар'єрі. А знайти нову ідею, власне, й допомагає свобода думки.

Також не слід забувати й про те, що свобода — це невід'ємна частина творчості. Можна, приміром, пригадати тяжку долю українських письменників. Видатний письменник Тарас Григорович Шевченко жив за часів кріпосного права, коли пани та поміщики всіляко принижували, пригнічували народ. Тарас Шевченко не зміг залишатися осторонь цих подій. Своїм поетичним словом він викривав, критикував, висміював жорстокий кріпосницький лад, пристрасно боровся за правду, за долю простих людей. Як результат — поету заборонили творити, його всіляко переслідували, а потім заарештовували, відправляли у заслання. Але, незважаючи навіть на арешт, Тарас Григорович ні на мить не полишав своєї справи, продовжував писати. Там, у неволі, Він фактично сам собі давав свободу...

Взагалі свобода дає людині дуже багато переваг. Вона змінює людину, окрилює, підносить її душу. Свобода прикрашає людину. Саме тому дуже важливо самому для себе створювати таку свободу, і тоді прийдуть зміни, прийдуть в той час, коли їх зовсім не чекаєш.

   Скрудж - це старий чоловік, який не знав, що таке любов, радість, ніжність. З самого дитинства Скрудж був позбавлений батьківської любові, що сформувало його особистість. Коли інші учні школи відправлялись на свята до рідної домівки, отримували ласку від батьків, Скрудж залишався на самотині в школі. Хіба таке ставлення могло виховати його гідною люблячою людиною? Звичайно, ні. Чоловік виріс злим, жадібним, самотнім. У нього не було друзів, родини. Він любив тільки гроші, які зробили його скупим. Проте зі Скруджом сталось чарівне перетворення - він нарешті відчув дух Різдва, зрозумів цінність життя. Він навчився радіти, співчувати, любити. Наприкінці твору Скрудж постає перед читачем зовсім іншою людиною: щирою, щедрою, милосердною.

Объяснение:

У повісті «Тарас Бульба» М. В. Гоголь описує життя запорізьких козаків, їх боротьбу за свободу і незалежність.

Одна з головних тем твору - тема вірності і зради. Серед козаків любов до рідної землі, вірність військовому обов'язку, почуття товариськості шанувалися найважливішими якостями.

Напередодні важкого бою наказний отаман Тарас Бульба говорить козакам: «Немає уз святіше товариства». Вірність цьому почуттю він проносить через все битви і випробування. У бою під Дубно він не раз поспішав на виручку товаришам. В останні хвилини життя він думає не про муках, які йому належить винести на багатті, а про те, як врятуватися козакам. «Вже вогонь піднімався над багаттям, захоплюючи його ноги», а очі старого полковника спалахнули радістю, тому що побачив він: козаки були вже на Дністрі, «кулі сипалися на них зверху, але не діставали».

Вірний своєму військовому обов'язку старший син Тараса Бульби Остап. Він хоробрий воїн, іеющій «виміряти всю небезпеку і всі положення справи». Але в важкому бою «схваті- ись з Остапом трохи не восьмеро разом» і взяли його в полон. До лобового місця полонені козаки, серед яких був і Остап, «йшли не боязко, чи не похмуро, ніс якоюсь тихою гордістю». Віра в справедливість своєї справи, за яке вони віддавали життя, надавала козакам сили, до винести муки кари. Остап звернувся до товаришів із закликом: «Дай же Боже, щоб усі, які тут стоять єретики, не почули, нечестиві, як мучиться християнин!»

Вірність рідній землі звучить в словах спливав кров'ю Кукубенко: «Нехай же після нас живуть ще краще, ніж ми, і красується вічно улюблена Христом Руська земля!

Беззавітно люблячи свою батьківщину, козаки зневажали зрадників. А як же боляче було Тарасу, коли зрадником виявився його молодший син! Андрій був хоробрим воїном гаючи за тим, які дива одним шаленим натиском своїм виробляв Андрій, дивувався старий Тарас і казав: «І це добрий - враг би не взяв його! - вояка! Чи не Остап, а добрий, добрий також вояка ». Але молодого Бульбу найбільше привертала сама битва, а не мета, в ім'я якої вона велася. У битві він чув «чарівну музику куль і мечів», нісся, як «п'яний, в свисті куль, в шабельному блиску і у власному спеку». Тому-то, коли Андрія попросила про до прекрасна полячка, він зрадив своїх товаришів і перейшов на бік ворога. Для Тараса цей вчинок сина був тяжким горем. Старий полковник не може пробачити зради кому б то не було і вбиває Андрія, кажучи при цьому: «Я тебе породив, я тебе і вб'ю!»

Любов до рідної землі, вірність своєму народові, почуття товариськості роблять козаків непереможними. Своє захоплення запорожцями Н. В. Гоголь висловив такими словами: «Та хіба знайдуться на світі такі вогні, муки і така сила, яка б пересилила російську силу!»