8. правильно поділені для переносу всі слова в рядку а ре-дька, пої-хати, лі-йка, ро-зораний; б дніп-ро, при-слівник, в.а. си-моненко, україн-ський; в населе-ння, сві-йський, погод-жувати, у-купі; г пі-варкуша, гр.-кравченко, нагре-бти, мі-льярд.

Лій-ка, роз-ораний, свій-ський, уку-пі

Митько – головний герой пригодницької повісті Я. Стельмаха «Химера лісового озера, або Митькозавр з Юрківки». 
Змальовуючи його, автор не дає докладного опису його портрета. Внутрішні якості Митька: дотепність, вигадливість, кмітливість, цілеспрямованість, наполегливість, чесність, оптимізм. Думки після закінчення 5 класу були спрямовані на гарний заслужений літній відпочинок, який він хотів організувати без пильного батьківського нагляду. А для цього треба було поїхати на село до бабусі. Звичайно ж, батьки не хотіли відпускати його, але він був дуже переконливим у своїх доказах (потрібно було зібрати колекцію комах) і обіцяв чесно дотримувався всіх отриманих приписів. Мова героя на початку твору не звертає на себе увагу, але у кінці – суттєво змінюється: у ній починають з’являтися спеціальні слова-терміни, назви різних видів доісторичних тварин (стегозаври, індикоптерії тощо).
Герой змусив задуматися над тим, що навчання може бути цікавим і приносити задоволення.

5.1.3. Тема: звернення молодого Т. Шевченка до померлого І. Котляревського (українського солов’я), щоб той розважив Кобзаря- сироту. 

5.1.4. Ідея: возвеличення краси української літературної мови, яку започаткував видатний полтавчанин. 

5.1.5. Основна думка: Будеш, батьку, панувати, / Поки живуть люди, / Поки сонце з неба сяє, / Тебе не забудуть! 

5.1.6. Жанр: громадянська лірика. 

5.1.7. Римування: перехресне. 

5.1.8. Віршований розмір: ямб. 

5.1.9. Композиція. 

Експозиція: згадування Т. Шевченком солов’я — І. Котляревського, дивлячись на «одиноке гніздечко» птаха. 

Зав’язка: розповідь поета про вплив солов’їного співу на почуття людей. 

Кульмінація: висловлення суму з приводу смерті «батька» нової української літератури. 

Розв’язка: звернення Т. Шевченка до І. Котляревського з проханням надати духовну підтримку під час перебування на чужині. 

5.1.10. Художні особливості твору. 

Метафори: «сонце гріє, вітер віє», «серце в’яне», «серце б’ється», «дівчина в’яне, сохне сиротою», «ворон прокричить», «засне долина», «соловейко задріма», «повіє вітер по долині, 

пішла дібровою луна», «луна гуляє», «верба сміється», «Котляревський щебетав», «слава сонцем засіяла», «усміхнеться серце», «хвилі... ідуть та ревуть», «доля... плаче». 

Епітети: «світ божий», «дрібні сльози», «співає дрібно, рівно», «запекла душа злодія», «божа мова», «лютий злодій», «мова мудра, щира», «зла доля». 

Риторичні запитання: «А де ж дівся соловейко?», «Чому не осталось?», «Піде та 

замовкне — нащо щебетать?». 

Риторичні оклики: «І сонце гляне — рай, та й годі! / Верба сміється, свято скрізь!», «Поки сонце з неба сяє, / Тебе не забудуть!», «Праведная думе!», «Та про Україну мені заспівай!». 

Звертання: «Праведная думе!», «Прилинь, сизий орле». 

Порівняння: «співає... як бога благає». 

Повтори: «дівчина в’яне, сохне сиротою», «Сонце гріє, вітер віє», «З поля на долину, / Над водою гне з вербою / Червону калину. / На калині одиноке / Гніздечко гойдає», «недавно… недавно...», «все сумує», «Праведная душа!», «згадаю...», «поки...», «там...».