Одгодать ! 1.) під одним дахом чотири братики. 2.) мовчить, а сто дурнів навчить. 3.) по землі бішає, під лавою спати лягає. 4.) без рук, без ніг, а всіх кладе на постіль. 5.) ходить пані в золотім жупані, куди гляне- трава в'яне. 6.) один усю роботу робить, другий господаря молоком поїть, третій хату стереже. 7.) у зеленій оболонці, а всередені як сонце. 8.) складеш- клин, розкладеш- гриб. 9.) і печуть мене, і варять мене, і їдять, і хвалять, бо я добра. 10.) солоне, а не сіль, біжіть, а не річка, блищить, а не золото, коли б угадати та менш його знати.

1. Стол
2. Книга
3. Веник
4. Сон
5. Осень
6.Конь корова собака.
7. Арбуз?
8.Зонт (О джождя)

1 .Події, які мали місце напередодні об'єднання України з Росією "Переяславська Рада" та після нього.

2.Богдан Хмельницький. Він зміг об'єднати українців у боротьбі за визволення від гніту.

3.Єгипетський полон.

4.Бездержавний статус України.

5.Російську імперію та Україну.

6.Династію російських царів.

7.Кінець великого полону України — лише питання часу: «Коли скінчиться той полон великий, що нас зайняв в землі Обітованій? І доки рідний край Єгиптом буде? Коли загине новий Вавилон?»

8.Риторичні запитання, символи, афористичність мови, алюзії (рядки Т. Г. Шевченка: «Чи довго ще, о Господі, чи довго ми будемо блукати і шукати рідного краю на своїй землі?»), епітети («сила невблаганна»), «чужа чужениця».

9.Через спроби автора осмислити причини української недолі за до біблійних образів, заклик до самостійності і незалежності України.

Объяснение:

Черт же его дернул ночью с пьяным разговаривать!.. Впрочем, видно, уж так у него на роду было написано...

Больше я от него ничего не мог добиться: он вообще не любит метафизических прений.

Конец

[1] Благодарю вас, сударь (фр.).

[2] Позвольте... (от фр. permettez).

[3] На мазурку... (фр.).

[4] Руку и сердце (фр.)

[5] Комедия окончена! (ит.).

[6] за (лат.).

[7] против (лат.).

Коментар

М. Лермонтов у романі "Герой нашого часу" продовжує традиції Пушкіна в розкритті образу свого сучасника, людини неординарної, талановитої, яка в силу різних обставин не змогла стати видатною особистістю, що вплинула б на розвиток історії своєї країни.

Перед читачем постає безліч питань, починаючи з самої назви роману — "Герой нашого часу". Випереджаючи питання, що прозвучать на адресу автора, Лермонтов у передмові до роману каже: "Герой Нашего Времени, милостивые государи мои, точно портрет, но не одного человека: это портрет, составленный из пороков всего нашего поколения, в полном их развитии".

Що штовхнуло письменника на створення такого образу? Звернемо увагу на час написання роману: 1837-1840 — роки жорстокого гоніння влади будь-якої волелюбної думки. Після подій 1825 року — грудневого повстання декабристів на Сенатській площі, роботи таємних спілок "Південне товариство", "Північне товариство", "Товариство об'єднаних слов'ян" — імперський уряд Росії робив все, щоб подібне не повторилось. Придушення неординарності, підозра до кожного, хто виділявся серед сірості і буденності, висіла, як дамоклів меч, над усім поколінням сучасників Лермонтова. Тому і вбачає поет призначення свого покоління сумним:

Печально я гляжу на наше поколенье!

Его грядущее — иль пусто, иль темно,

Меж тем, под бременем познанья и сомненья,

Богаты мы, едва из колыбели,

Ошибками отцов и поздним их умом,

И жизнь уж нас томит, как ровный путь без цели,

Как пир на празднике чужом.

("Дума")

Дати розгорнуту характеристику свого покоління, прослідкувати внутрішній стан героя, проникнути у потаємні куточки людської душі, пояснити всі порухи людської психіки — все це можливо було зробити засобами морально-психологічного роману.

На відміну від соціально-психологічного роману, морально-психологічний більше націлений на вирішення чи поставлення питань моральності поведінки не одного героя, а всього суспільства, яке він представляє.

Перед письменником постає задача знайти моральні орієнтири, бодай розтяти всі виразки хворого суспільства.

З філігранною точністю, як досвідчений хірург, автор "препарує" душу свого героя Печоріна, шукає причини і наслідки трансформації психіки людини, її егоцентричних прагнень, що призводять до трагедії особистості і всіх, хто оточує її.

Цим пояснюється і своєрідна композиція твору. Роман складається з п'яти повістей: "Бела", "Максим Максимич", "Тамань", "Княжна Мері", "Фаталіст".

Твір можна вважати першим досвідом філософського роману, що відкрив шлях Достоєвському і Толстому. Свою головну настанову Лермонтов сформулював наступним чином: "История души человеческой, хотя бы самой мелкой души, едва ли не любопытнее и не полезнее истории целого народа".

Відповідне розташування глав пов'язане, в першу чергу, з автором-оповідачем, який і є своєрідним дослідником душі головного героя.

Лермонтов користується прийомом непрямої характеристики Печоріна: спочатку події сприймаються очима Максима Максимич (повість "Бела"), потім — очима оповідача ("Максим Максимич"), а далі, у "Щоденнику" (повісті "Тамань", "Княжна Мері", "Фаталіст"), — через внутрішній монолог, аналіз подій, вчинків — самим героєм.