Українська література 8 клас твір на тему образ природи у віршах сучасних поетів

Краса врятує світ» - ось найвідоміший афоризм, що стосується краси. І ми всі його знаємо. Але мені здається, він дещо неточний. Краса не просто врятує світ коли-небудь, вона вже багато разів його врятовувала. Людей у складних життєвих ситуаціях надихали шедеври мистецтва, природа або якась прекрасна людина поруч із ними. Чоловіки закохувались у прекрасних жінок та чинили заради них героїчні вчинки. Випадково побачена краса, почуті вірші, повертала людей до життя на війні, серед потворних явищ.

Але ще потрібно з’ясувати, яка краса справжня?

Ми всі хочемо бути красивими зовні та докладаємо до цього багато зусиль. Хлопці купують собі модний одяг та взуття, ходять у тренажерні зали та намагаються бути у спортивній формі. Дівчата роблять таке саме, тільки ще накладають макіяж, купують багато прикрас. Всі дівчата хочуть модні спіднички та курточки, та ще й щоб зачіска була стильна. Щоб усі подруги заздрили!

Мені теж подобаються красиві, гарно вбрані люди, і я теж намагаюся приєднатися до них. Але не з усіма з них мені хочеться дружити. Я ще недовго живу на світі, але вже знаю, що навіть найкрасивіша дівчина або хлопець можуть виявитись підлими, боягузливими, нечесними, а часто в них ще й «зіркова хвороба». До того ж краса не гарантує щастя на все життя.

Люди навіть роблять пластичні операції, щоб покращити свою зовнішність, і вважають, що інші полюблять їх за це. Усі люди прагнуть того, щоб добре виглядати, і часто забувають, що зле, пихате та похмуре обличчя не врятує жоден макіяж чи стильні окуляри. Від такої людини хочеться відвернутися. Або просто ти її: «Навіщо ти так старанно малювала губи та зачісувалась, якщо вся твоя сутність просто вилазить назовні?»

Я думаю, що краса навкруги нас майже у всьому, що нас оточує. У найменший хмаринці, у мурасі, яка тягне за собою соломину. Також у зморшках обличчя доброї бабусі, яка посміхається онукам та частує їх пиріжками. Навіть якщо її зовнішність, вибачте, вже далека від модельної. У іскристому снігові, у жовтому листі, що кружляє по осінній вулиці. У картині геніального художника, яка виставлена в музеї, у пісні та музиці. Краса - це те, що покращує людям життя, дарує їм радість.

У різних народів різне розуміння краси людини. Хтось вважає, що гарні люди мають бути стрункі, комусь подобаються повненькі «пампушки». У деяких диких племен красуні та красені взагалі покривають все тіло татуюванням та вставляють у нижню губу таріль!

Але справжню красу людини, я вважаю, можна побачити по тому, що написано на її обличчі. Якщо там радість життя, бажання добра, готовність до це і є краса. Обличчя такої людини начебто світиться зсередини. І неначе уся краса, яка є у зовнішньому світі, зібрана та іскриться у їхніх очах. І яка б не була їхня зовнішність, такі люди стають привабливими для оточуючих. Шукайте їх – це і є насправді красиві люди, і саме вони врятують світ.

Оригинал http://ycilka.net/tvir.php?id=20#ixzz51vdBBq9r

Відповідь:

Жили були кіт та собака. І жили вони погано, постійно сварилися. Одного разу трапилася з ними така пригода.Кіт  з"Їв у господині сметану. А господиня зібралась його наказати. Стало жалко собаці котика, та і вірішил він зробить щось ще поганіше, щоб господиня забулася про те, що зробив котик. І він придумав ось таке. Він стягнув со стола великій шмиаток м"яса, та и побіг з ним по селу. Господиня побачівши таке-побігла за собакой, а котик тим часом піджидав собаку в околиці села. Собака добіжав и пригостив котика смачним м"ясом. Так вони стали жити в мирі .

Пояснення:

Тема: поетична розповідь про бідну квітку, якій байдужа рука панночки «вік вкоротила».

Головна думка: засудження зневажливого ставлення панів до людей (заклик бережного ставлення до природи).

 

Художні засоби.

Епітети: «дубом високим», «віттям широким», «високу залу», «веселая  музиченька», «бідне серце», «веселому вальсі», «гаю милий», «дубе високий»,  «друже єдиний», «байдужою рукою», «квіточку зів'ялу», «веселих таночках», «залишить байдуже».

Уособлення: «конвалія … захищалась від негоди», «навтішалась конвалія», «конвалії головка схилилась», «промовила конвалія … та й замовкла»,  

Метафора: «рука віку вкоротила»,  «музика … серце крає», «головка пов'яла», «щастя минеться», «тебе, квіточку зів'ялу», «у таночках звиватись».

Повтори (анафора, єдинопочаток): «Ой …».

Повтори: «понесли … понесла», «до балу … ой на балі … по балах».  

Повтори (рефрен): «Тую квіточку зів’ялу кинула додолу…. Тебе, квіточку зів’ялу, залишить байдуже!».

Антитеза (протиставлення): «Промовила конвалія … Та й замовкла».

Риторичне ствердження: «Може, й тобі, моя панно, колись доведеться Згадать тую конвалію, як щастя минеться».

Риторичний оклик: «Може, колись оцей милий, що так любить дуже, Тебе, квіточку зів’ялу, залишить байдуже!».

Пестливі слова (зменшувальні суфікси): музиченька, квіточку.

 

Кількість строф: десять.

Рими: високим – широким, біла – вкоротила, залу – балу, грає – крає, закрутилась – схилилась, милий – єдиний, доведеться – минеться, утішатись – звиватись, дуже – байдуже.

 

Образи: конвалія народ), негода (важке життя), гай (рідний край),  панночка (пани), зала (багатство), бал (легке життя), щастя минеться (непостійність).  

 

Вірш «Конвалія» вперше був надрукований у журналі «Зоря» в 1884 році (перший із надрукованих творів поетеси, їй тоді було тринадцять років).