Сочинение на тему неповторний світ дитинства у поезіях лесі українки

Дівчинка гортала малюнки лицарських романів. Її приваблювати не переможці лицарських поєдинків, котрі «промовляли люто “Здайся!”», а переможені. Нехай вони і «розпростерті», до землі прибиті списом, але з уст зривається горда відповідь: «Убий, не здамся!» Маленька дівчинка Леся вже тоді, в пору свого дитинства, поважала силу духу, справедливість. Вона поважана тих, хто навіть під загрозою смерті не хотів здаватися. Можливо саме в них вона вчилася великої мужності. Ця мужність знадобилася їй у житті, допомагала боротися з власною недугою та життєвими негараздами. В іншому вірші «Як дитиною, бувало» маленька мрійниця Леся виступає мужньою і гордою дівчинкою. Гулі від падіння не викликати сліз. Вона тихо вставата і ніколи не скаржилася на біль від забиття: «Що болить?» — мене питали. Але я не признавалась — Я була малою горда, — Щоб не плакать, я сміялась.

Одного разу ми з подругою та з її батьком прогулювалися лісом. Час наближався до вечора, і ми вирішили, трохи посидівши, іти додому. І ось раптом ми з подругою мало не крикнули з переляку. У кущах, за декілька метрів від нас, промайнула сіра вовча спина і ми побачили, як вовк, величезний, сірий, побіг вперед лісом, наче не помічаючи нас. 

Я була дуже здивована і налякана, але батько подруги Олександр Степанович заспокоїв нас: "То був не вовк, просто собака, схожий на вовка". Тоді, заспокоївшись, я запитала, чому цей собака тут гуляє, так далеко від людей. І Олександр Степанович розповів мені таку історію... 

Була зима. Лісничий, що наглядав за цим лісом і жив неподалеку, йшов рано-вранці на риболовлю і вирішив по дорозі зайти до лісу, подивитись, як там справи. Вже виходячи з лісу, чоловік почув тихеньке скавчання. Він прислухався. Скавуління лунало з-за величезного, припорошеного снігом дерева. Лісничий поспішив туди і за деревом в снігу він побачив мале цуценятко, що дуже змерзло. Чоловік, не гаючи часу, схопив його, заховав у рукавицю і швидко побіг додому. 

Прибігши, він поклав цуценя і почав його гріти. Цуценятко зігрілося, вижило. Лісник його вигодував, виростив. Виріс з маленького кволого цуценяти величезний сірий собака, що назавжди залишився вірним ліснику, що врятував його від смерті. Живе цей пес з лісником, а вдень гуляє лісом. Його всі знають і ніхто не боїться. А звуть його просто — Вовк, бо дуже він схожий на нього. 

Почувши цю історію, ми з подругою ще трохи посиділи, а потім раді і щасливі за Вовка пішли додому. І всю дорогу я думала про те, як добре, що на світі є такі люди, які люблять, охороняють тварин і в скрутну хвилину допомагають їм. 

Оптимізм в серцях кожного.

Оптимізм важливий у житті кожної людини. Не можна допускати, щоб у серці поселилося сумнів. Шлях воно буває там тимчасово, з цим не посперечаєшся, але жити в серці повинна впевненість у кращому майбутньому. Оптимізм - це позитивний погляд в майбутнє, виправдувальний - у минуле, і сприйнятливий - в сьогодення.

Т.е. людина, що являє оптимістом, вірить у те, що все буде досить добре і може бути навіть краще, ніж просто добре. Приклад: водій-оптиміст розуміє, що аварії не уникнути, але вірить, що залишиться живий і ніхто і ніщо не постраждає.

Він знає: те, що сталося, могло бути й гірше, але все набагато краще. Приклад: при тій же ситуації, якщо розбилася машина, оптиміст розуміє, що могли постраждати і люди, але цього не сталося; а якщо постраждали люди, то могли постраждати й інші, але не все так погано.

Оптиміст розуміє, що те, що відбувається не змінити, і це потрібно приймати так, як є. Наприклад: на шляху та ж сама аварія, і її потрібно прийняти, тому уникнути не вдасться, тут не вийде заплакати і все змінити, залишається лише сподіватися, що все буде добре.

Так що оптимістом може бути кожен, якщо у вашому серці часто поселяється сумніви і страх, боріться з ними, виганяйте і сподівайтеся на краще, що чекає вас і ваших близьких попереду.