Учому полягає секрет успіху в поетичних творах а. малишка! ! , , !

твір-роздум " українська мова-відображення нашої національної культури»

мова-це духовна скарбниця нації, її серце, словом людина може передати найпотаємніше, свої мрії, бажання, надії але чи замислюємося ми над усією значущістю цієї скарбниці, і тим, що саме по ній сприймають народ, його звичаї, традиції? на мою думку, українська мова-відображення нашої національної культури, адже вона пройшла крізь усі заборони разом з народом, який, на жаль, тепер цурається її, показуючи неповагу, перш за все до самого себе.

прикладом того, що саме в слові культурна сила народу є те, що наша мова має складний шлях розвитку і численні заборони щодо її визнання. однак українці об'єднувалися і робили все, щоб їх слово удосконалювалося і передавалося нащадкам з покоління в покоління. саме таким чином до нашого часу дійшли культура,досвід, мудрість, звичаї предків, бо вони занесли до мовної скарбниці все те, чим можемо пишатися зараз ми. була б україна відома, якби не мова, якою писали свої безсмертні твори видатні письменники і поети, такі, як шевченко, франко, леся українка, котляревський. я думаю, що ні, адже саме по цих людях світ знає україну. тому слово - колодязь з якого ми черпаємо розумі красу наших традицій, за якими можна побачити культуру нації.

іншим прикладом того, що мова є відображенням народу є його ставлення до рідного слова. на жаль, в сучасні часи більшість людей, які проживають на території україни, спілкується таким - собі на суржику, тобто змішують іноземні слова з українськими, або ж взагалі говорять російською, тому що державної мови цураються і вважають її непрестижною. особисто я знаю тільки кількох людей, які не враховують ці нові тенденції мовлення. інші ж на питання чому ти не говориш рідною мовою сміються в обличчя і кажуть, що це не модно. я не схвалюю такого ставлення, тому що мова - це багатство, послане богом народу і не можна відмовлятися від неї, як роблять це люди в нашій країні. це загрожує занепаду і зміні слів, що формуються протягом століть. олесь гончар говорив: «той, хто зневажливо ставиться до рідної мови, не може викликати поваги до себе», і це дійсно так, адже люди, які не мають поваги до духовної скарбниці свого народу, духовно вбогими. я сподіваюся, що українці це зрозуміють, тому що мова-обличчя нації, її культури, тому якщо ми хочемо, щоб україну поважали інші, то повинні навчитися поважати своє слово і перш за все себе.

отже, мова - це відображення нашої культури, бо вона показала через що пройшов наш народ, вистояла всі заборони, як переконливо свідчать про це наведені епізоди і приклад з власного життя.

на федька часто скаржилися його однолітки, і батько, прийшовши з роботи, часто його бив. «вибивши «сибіряку», батько виймає з кишені дві або три копійки й дає йому» за те, шо завжди говорить правду. толина мати мало не непритомніла, бачачи, шо її син водиться з федьком. толя завжди починав плакати і говорити, що в усьому винен федько. благородство федька і підлість толі. федько врятував толю, допомігши йому з крижини вибратися на берег. а потім, бачачи переляканого толю, може, вперше збрехав, взявши на себе вину. толя ж тулився до матері, яка милувала його і жаліла. він сказав, шо федько штовхнув його на кригу. через толю покарали безвинного федька, через толю федько застудився і помер. а толя ше у бідної федькової матері виманив чижика. моє ставлення до хлопців. мені подобається федько своєю правдивістю, відвертістю, готовністю прийти на у скрутну хвилину. шкода, шо він помер. а байдужий до чужого горя безсердечний і брехливий толя живе.