Віршовий розмір, будь ласка прокинутися з повним домом щастя! відкрить вікно в туманний березняк. а мокрий вітер б’ється круг зап’ястя, як спіймане промерзле пташеня. це вже весна. і протяги хмільні похмурого заплаканого талу зашарпали халатик на мені і в рукава насипали фіалок. а восени хай світяться дощі, воркує грубка, і вуркоче кіт. о затишок! о хустка на плечі! о днів прожитих невеселий слід. але якоїсь ночі – не засну, і прийде сніг з очима золотими, і от тоді я знову осягну мистецтво повертання у дитину… віршовий розмір, будь ласка

Віршовий розмір - ямб.

Римування поезії — перехресне.

2.10. Віршовий розмір твору — ямб.Тема: розповідь про несправедливий бій, який мав відбутися на рингу.

2.3. Ідея: засудження підступності, брехні.

2.4. Основна думка: Іду, і поруч твердо Крокує Честь — мій секундант.

2.5. Жанр: філософська лірика.

2.6. Композиція:

Експозиція: готовність рингу, публіки до матчу.

Зав’язка: знайомство героя із суперником на рингу, його перевагами.

Кульмінація: реальна можливість героя програти бій через нечесність суперника.

Розв’язка: «Крокує Честь — мій секундант».

Композиція: кільцева, оскільки починається твір: «Лисніє квадратовий ринг» і закінчується: «Лисніє холодом квадрат».

2.7. Художні особливості твору.

Епітет: «білі маски облич», «зіперсь бундючно», «хижий секундант».

Порівняння: «злами рук, як ринв», «ворог, як лисиця», «зал, як тур», «рефері буде метатися, наче миша».

Метафори: «лисніє ринг», «секундант чаклує», «зал реве», «ляже тиша», «лисніє холодом квадрат», «честь крокує».

Гіпербола: «визбираю в жмуток силу».

Українська мова - велике духовне надбання нашого народу
Моє ставлення до української мови
Любов до рідного краю, до Батьківщини виявляється в любові до рідного слова. Словом рідним треба дорожити, як честю матері, як совістю. Якщо людина байдужіє до рідної мови, то в її душі вмирає краса рідної землі, вона втрачає зв'язок з нею. Людина стає без роду, без племені, котиться перекотиполем у безодню бездуховності й жорстокості, перетворюючись на подобу людини. Але що то значить бути бездуховною людиною? Це просто істота, біологічна істота без серця, без душі.
Ми часто милуємося краєвидами природи. Слухаємо шепіт дерев у саду, спів птахів у гаю. Бачимо, як журно хилиться колос пшениці на ниві в очікуванні хліборобських рук. Зачудовано гаємо, як квіти ніби вибігають на берег річки й здивовано дивляться на її швидкий плин у невідомість. Замріяно стоять верби на березі, опустивши зелені коси у воду. Про що вони мріють?
Земна краса завжди прагнула натхненного слова. Воно лишилося в багатющій скарбниці української пісні, казки, легенди, поезії. Хай же вічно звучить музика народного слова. Нехай неповторні його пахощі стануть для кожного з нас найдорожчими і найріднішими. Саме так я уявляю собі ставлення до рідної мови.
Думка моїх однокласників була одностайна: людина не може існувати без своєї мови, без культури свого народу.
Я не закликаю всіх одягати національний одяг, — від цього українцем не станеш, але не знати українцям своєї мови просто соромно. Вважаю, що кожен повинен знати мову й пісні своєї бабусі, яка так щиро колись розповідала нам казки, яка вчила співати. Щиро вдячна своїй бабусі за те, що вона прищепила мені любов до рідної мови, до рідної землі.