Мої вреження від знайомства з поезіями павла тичини​

                          ха-еф  у країні новорічній

якось він потрапив на майдан,а там так багато вогнів,все сяє,іскриться,мерехтить. посередині того майдану сяє ялинка. хлопчик аж розгубився. він став як укопаний. аж тут прибігли діти,які хотіли танцювати біля ялинки. зі сміхом зиркнули вони на ха-ефа і раптом стали чіпляти на нього свої сумочки та інші речі. ха-ефу це не дуже . він так застрибав що все полетіло геть. а хлопець помчав чимдужче під ялинку. він стрибав і танцював, а на нього кидали блискучі серпантини. яким же веселим і радим став ха-еф. і він вигукнув:                                                                                                                                                                   - ну і чудесна ця країна новорічна! я буду завжди в ній!

«казка про яян», на відміну від традиційної казки не має чарівних предметів чи перетворень, триразових повторень. вона незвичайна, бо у ній є яскраво виражена мораль, повчання. ця ознака наближає її до притчі.

на мою думку, письменниця перетворила дідуся на самоцвіти не випадково. ці
камені дуже красиві. читаючи цю казку, в образі самоцвітів я бачу внутрішній світ дідуся. його доброта та дбайливість є дорогоцінними серед багатьох людських рис, як і самоцвіти серед інших каменів.

дідусь був яскравим самоцвітом на відміну від інших яянинів, котрих можна порівняти з
тусклим камінням.