Цитатна характеристика головного героя інтернецо

М. Коцюбинський визначає у новелі Інтермеццо, що не є за жанровою ознакою драматичним твором, назви дійових осіб: Моя утома. Ниви у червні. Сонце. Три білих вівчарки. (Оверко -«селянин»; Пава — «дворянин», Трепов — «міністр внутрішніх спрів») Зозуля. Жайворонки. Залізна рука міста. Людське горе. Але ці дійові особи — це засіб художньої умовності, застосований для того щоб дати читачеві ключ до розуміння складної образної мови природи та символічного змісту інших образів. Якщо є дійові особи, то має бути і сцена; нею виступає душа ліричного героя з її болями і радощами, з утомою і надією, вірою в перемогу світлих ідеалів. Через внутрішній етичний конфлікт між громадським обов’язком і втомою, хвилинною зневірою, через емоції, переживання змальовуються ширші проблеми — соціального (митець і суспільство) та психологічного (переживання на межі душевних сил) характеру. Контрастно протистоять одна одній дві групи образів: «моя утома», «людське горе», «три білих вівчарки», «залізна рука города» і «ниви у червні», «зозуля», «жайворонки», «сонце». Конфлікт між ними створює ту багатозначність символів, які й дають уявлення про складні душевні процеси ліричного героя. Засіб контрасту відіграє також важливу ідейно-композиційну роль (місто й природа, краса природи й нелюдські умови життя селян). І думки, й сприйняття природи злиті в єдиний нерозривний потік переживань ліричного героя та його усвідомлення себе у світі й суспільстві. Символічні образи «Intermezzo» Моя утома — зневіра, надломленість, депресія, розчарування . Ниви у червні (ниви в червні тільки починають набирати сили) — символізують життєву енергію, а її так не вистачає головному герою. Сонце — символ вічності, космічної енергії, сили. Три білих вівчарки :самозакохана Пава — дворянство, Трепов — жандармерія (кличкою стало прізвище міністра внутрішніх справ), «дурний Оверко» — принижене і темне селянство, якому досить дати трошки волі і воно вже не кинеться ні на кого. Зозуля (народний образ) — символ, що втілює надію і життя (образ часу). Жайворонки — символ творчого піднесення. Залізна рука города — потяг і саме місто, що вторгається в життя особистості. Людське горе — становище народу. Образ ночі — символ краси, одухотвореної Богом. Образ білих мішків — образ повішених людей.

Джерело: http://dovidka.biz.ua/analiz-intermezzo/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua

1. Народна пісня - це невеликий усний віршований твір, що співається.

2. Календарно-обрядові пісні — фольклорні твори, які виконувались під час різних народних свят та обрядів.

3. Весняний цикл- веснянки, гаївки, або гагілки.

4. Колядки виконують на Різдво - 7 січня, а щедрують напередодні старого Нового року - 13 січня.В колядках прославляють народження Христа, а щедрівками бажають добробуту родині, багатого урожаю тощо.

5.Жниварськими піснями супроводжували жнива, збір урожаю в кінці літа та на початку осені.

6. Колиско́ва — жанр народної родинної лірики, специфічний зміст і форма якої функціонально зумовлені присиплянням дитини в колисці.

7. Пісня С. Руданського «Повій, вітре, на Вкраїну», пісня Л. Глібова «Стоїть гора високая»

8.Історія створення українського гімну починається 1862 року, коли

український етнограф, фольклорист і поет Павло Чубинський написав вірш

«Ще не вмерла Україна». Одразу після написання вірша його поклав на музику друг і

однодумець П. Чубинського М. Лисенко. Створена на його мелодію пісня

набула певного поширення на Наддніпрянщині і час від часу звучала до

початку XX ст. Згодом музику до вірша П. Чубинського створив і К.

Стеценко. Проте остаточно пісня-гімн «Ще не вмерла Україна» утвердилась

у свідомості українського народу саме в співавторстві П.Чубинського і М.

Вербицького.

9.Головна думка поеми «Євшан-зілля»: не можна забувати ні батьківщину, ні мову, ні звичаї свого народу.

10. «Гамалія»— поема Т. Шевченка присвячено змалюванню мор- ського походу запорожців

Відповідь:

Для кожної людини надзвичайно важливо знати і відчувати, що вона не сама в цьому світі, що в неї с рідні, що на неї завжди чека- ють і їй повернутися. Де б ми не були, які б дива не бачили. с куди але справжній затишок можна знайти лише вдома, у рідній країні. тільки тут радість буде справжньою, а горе розділять близькі по духу й крові люди. Любов до рдного краю необхідною складовою гармонійної особистості, щасливої людини. Саме тому ця проблема надзвичайно гостро постаe у зла мні періоди розвитку людства, тому до неї неодноразово зверталися й звертаються митці. темі збереження історичної пам'яті, шанування своеї землі. Батьківщини присвятив поему oЕвшан-зілля о Микола Вороний. Узявши за сюжетну основу легенду з Галицько-Волинського літопи. су про те, як князь Володимир Мономах під час походу взяв у по- дом сина половецького хана, Вороний створив цілком оригінальний художній твір Володимир Мономах залишив хлопця на чужині, в Киев. За гарну вроду хлопця оточили розкошами и увагою, тому він швид ко забув рідний край і батька. Але старий хан журився й плакав за своею дитиною, не спав, не їв і, врешті, спорядив до Киева гуд- ця, який мав пробудити пам'ять хлопця, нагадати, де його земля Але умовляння не діють, навіть пісні(ані про волю половецьку, ані материна колискова) не справляють враження на сина половецького хана.Микола Вороний не просто переказ ye сюжет легенди, поет творчо переосмислюe літописний текст і надac твору особливо ліричного й, водночас, драматичного звучання. Старий посланець, розумію- чи, що його намагання марні, тяжко хилить голову на груди, адже там, де пустка замість серця, порятунку вже не б I лише застосування магічного евшан-зілля(відчувши запах рослини з рід них степів, юнак відразу все пригадав) змушуe хлопця зрозуміти, хто він яке його коріння, де його Батьківщина. За літописом, юнак, e, заплакавши, мовив: Да есть на своїй землі кістьми лягти, лучче аніж на чужій славному бути». Саме ці слова винесені в епіграф поеми. Вороний наголошуe, що в оповіді половецького хлопця про надзвичайно важливе пророкування для всіх майбутніх поколінь усіх народів. Таке попередження, на жаль, виявилося не зайвим і для українців, із яких багато хто відц від свого народу й за- був свій край. Скільки розсіяно по світу таких синів половецького хана., що за матеріальними благами загубили віру в духовне, але ж багато їх і в самій Україні!У заключних акордах поеми митець звертається вже безпосеред- до України, доля якої бути матір'ю синів, що не шанують, цураються свого роду марними співи кобзарів, ощо співали-віщу- заповіти благородні. Ніщо не може змусити народ поважати себе. Отже, виходить, що omei сили, духу, зрива на ноги, в нас що нема, і манівцями ми блукаем без дороги! Ті, хто в душі стали манкуртами, не можуть прокинутися й згадати себе евша- риторичним поста питання автора про те, де ж узяти того ну, того зілля-привороту, що на певний шлях направить, -шлях край свій повороту?!» Таке питання можна було би поставити ж й багатьох зараз, і дуже хочеться, щоб ми не чекали якогось див- до ного казкового евшан-зілля, а знайшли в собі сили й бажання бути riдними свое землі, шанувати себе.

Пояснення:

не впевнина що є приклади